У 1955 році станіславський «Спартак» вперше виборов звання чемпіона Української РСР. Тоді наші футболісти стали найкращими серед клубних (аматорських) колективів та здобули право виступати в когорті команд майстрів чемпіонату СРСР (професійна першість).
Одним із творців того успіху був Штефан Адамович Оклея. Нині він останній із того «золотого» складу станіславського «Спартака».
«Спартак» на Першотравневій демонстрації в Станіславі на сучасній вулиці Січових Стрільців. Штефан Оклея — четвертий зліва. Перший зліва — тренер Костянтин Малінін. 1950-ті роки
Народився Штефан Оклея в польському Перемишлі. Крім нього в сім’ї було ще три брати: Зіновій, Володимир та Євген. Останні двоє теж стали вправними футболістами. Володимир поки не отримав серйозну травму захищав кольори нашого «Спартака». Євген багато років грав за команду Калуша.
У дитинстві Штефан із друзями ходив на матчі перемишльського «Сяну». Тоді футбол для нього простим захопленням.
У 1947 році в рамках операції «Вісла» сім’ю депортували. Вона опинилася в Станіславі, замешкала на мікрорайоні Гірка. Зовсім поруч із новим помешканням був стадіон «Локомотив».
Штефан Оклея потрапив до спортивної групи юнаків, яку тренував Володимир Бринзей. Згодом його взяли до команди «Локомотив». Вона захищала честь одного з найбільших підприємств тогочасного Станіслава, паровозоремонтного заводу, і грала на першості області.
«Я робив на заводі, який тоді працював у три зміни, а у вільний час грав у футбол, — згадує Штефан Оклея. — У місті тоді було багато футбольних команд, наприклад ГБО, «Динамо», «Медик». Часто вони грали між собою контрольні матчі. Під час одного з них, у 1950 році, мене запросили до «Спартака». Тоді це була чи не найсильніша команда в області».
Побут у футболістів тих часів був простим і невибагливим. Жили по своїх домівках. Напередодні відповідальних матчів ночували на стадіоні «Спартак» (сучасний «Рух»).
«Особливого харчування не було, — каже Оклея. — Із каструлею самі ходили в столову м’ясокомбінату — за сніданком, обідом та вечерею. На матчі здебільшого їздили в кузові вантажівки, інколи потягом, інколи автобусом. Був випадок, коли на гру в Закарпатті поїхали на чотирьох таксі. На той час це була розкіш».
Тренування «Спартака» на однойменному стадіоні в Станіславі (сучасний МЦС «Рух»), 1954 рік
«Спартак» міг ставати чемпіоном ще у 1954 році. Тоді фінальний турнір проходив у Станіславі на стадіонах «Спартак» та «Динамо» (нині «Наука»).
«Спартак» обіграв команди «Суднобудівник» Миколаїв — 1:0, «Машинобудівник» Київ — 2:0, «Металург» Жданов — 6:0, «Динамо» Тернопіль — 1:0 та зіграв у нічию з одеським ОДО — 0:0. Але виявилось, що за господарів виступав дискваліфікований футболіст — Олександр Тараканов. Суддівська колегія призначила повторні матчі з киянами та миколаївцями. Станіславці поступились киянам 0:2 і зайняли друге місце.
«В сезоні 1955 року на попередньому етапі першості УРСР ми виступали в шостій зоні. Після першого кола у нас в активі було дві перемоги та чотири нічиї. Ми на два залікових пункти відставали від конкурента мукачівського «Буревісника».
У другому колі ми здобули п’ять перемог, які стали визначальними. За очковим здобутками на фініші ми із мукачівцями мали по 20 очок. В Києві вирішили, що дві команди із нашої шостої зони будуть виступати у фіналі першості УРСР».
Саме в цей період відбулась зміна на тренерському містку. На фінальний турнір «Спартак» поїхав під керівництвом Олександра Щанова, який замінив Констянтина Малініна.
Наступного року «Спартак» вже на стадіоні ім. М.Хрущова (сьогодні НСК «Олімпійський») впевнено переграв киян — 2:0, «Хімік» Дніпродзержинськ — 2:0, «Колгоспник» Полтава — 5:2, «Локомотив» Артемівськ — 5:1; «Спартак» Херсон — 2:1, «Торпедо» Кіровоград — 1:0 та зіграв унічию із мукачівським «Буревісником». Так вперше команда зі Станіслава стала чемпіоном республіки.
Підсумкова турнірна таблиця фінальної частини першості УРСР 1955 року
| М | Команда | І | В | Н | П | М’ячі | О |
| 1 | «СПАРТАК» Станіслав | 7 | 6 | 1 | 0 | 19-6 | 13 |
| 2 | «СПАРТАК» Херсон | 7 | 5 | 1 | 1 | 23-9 | 11 |
| 3 | «ТОРПЕДО» Кіровоград | 7 | 3 | 2 | 2 | 11-8 | 8 |
| 4 | «Буревісник» Мукачево | 7 | 2 | 4 | 1 | 16-20 | 8 |
| 5 | «ХІМІК» Дніпродзержинськ | 7 | 2 | 2 | 3 | 11-15 | 6 |
| 6 | «МАШИНОБУДІВНИК» Київ | 7 | 0 | 4 | 3 | 10-14 | 4 |
| 7 | «ЛОКОМОТИВ» Артеміськ | 7 | 1 | 2 | 4 | 11-20 | 4 |
| 8 | «КОЛГОСПНИК» Полтава | 7 | 0 | 2 | 5 | 15-24 | 2 |
«Спартак» Станіслав — чемпіон УРСР 1955 року. Штефан Оклея п’ятий зліва
Далі були матчі за право виступати серед команд майстрів чемпіонату СРСР. За тодішнім регламентом, чемпіон мав провести перехідні матчі з командою, що продемонструвала найгірший результат у класі Б. Нею виявився Севастопольський клуб Чорноморського флоту (СКЧФ).
У першому матчі в Севастополі «Спартак» поступився 0:2. Матч-відповідь відбувся у Станіславові 20 листопада, у присутності 8 тисяч глядачів. Цього разу перемогли «спартаківці» 2:0 (забивали Іван Гарачек та Мирон Мовчій), тож знадобився третій матч.
23 листопада «Спартак» переміг команду з Севастополя 2:0 (забили Василь Чепига та Юрій Головей) і здобув право виступати в чемпіонаті СРСР серед команд майстрів. Цікаво, що серед професіоналів «Спартак» грав аж до розпаду Радянського Союзу.
Великих коштів тоді футболісти не отримували. Була звичайна зарплата, як і в простого робітника на заводі того часу. А ось за перемоги давали цінні подарунки.
У 1954 році, за друге місце в першості УРСР всі футболісти «Спартака» отримали годинники «Победа», а в чемпіонському – 1955 році фотоапарати ФЕД та по 1000 карбованців за путівку до класу «Б» чемпіонату СРСР. Для порівняння, квиток на домашній матч «Спартака» тоді коштував 1 карбованець.
«Пригадую, в Ризі, у фінальному турнірі всесоюзного ДСТ «Спартак» кожному гравцеві нашої команди дали по велосипеду. Так хлопці, за воротами стадіону всіх їх продали нижче вартості, — згадує Штефан Оклея. — Мешканцям Риги, які й самі не вірили в таке «щастя», купити дефіцитний велосипед, пішовши просто на футбол».
Пам’ятний знак чемпіона УРСР з футболу 1955 року. Сьогодні це справжній раритет
Футболістом «Спартака» Оклея міг й не стати. В кінці 40-х, йому прийшла повістка йти до війська. Тоді в сухопутних військах служили три роки, в авіації — чотири та на флоті — п’ять років.
«Зібрав речі, пішов у воєнкомат, що тоді розміщувався на вулиці Карла Маркса, але в останній момент якийсь офіцер додивився мої документи, і мене на 10 років звільнили від призову до лав Радянської армії по причині того, що я відносився до числа інтегрованих осіб, а вони за діючим тоді порядком не призивались до війська.
Але Радянський Союз не забув про мій не виконаний військовй обов’язок та через майже 20 років все ж призвав на службу. Це сталось в кінці 60-х років, коли відбувались події в Чехословаччині. Служив я десь місяців 10, потім демоболізували».
Після сезону 1955 року Штефан Оклея залишив «Спартак».
«За тодішнім регламентом, команда майстрів мала мати у своєму складі лише трьох футболістів, старших за 26 років, а мені вже було 27 років», — каже Оклея.
До 1960 року ветеран «Спартака» грав у чемпіонаті Станіславської області за команду «Харчовик» із обласного центру. Разом із нею він став переможцем чемпіонату та володарем кубку області.
Своє перше, помешкання отримав в 1960 році, коли вже завершив активні виступи за футбольні команди.
Чи був закономірний успіх, в тому далекому 1955 році?
«Безумовно, в нас тоді підібралась добряча команда, — говорить Штефан Оклея. — У ній виступали як місцеві, так і футболісти з інших регіонів УРСР. Дуже багато було із Закарпаття. У футболці станіславського «Спартака» виступав Йожеф Беца (в наступному олімпійський чемпіон 1956 року в складі збірної СРСР), Еміль Микулець, Золтан Дьорфі, Юрій Головей (в 1955 році кращий бомбардир фінального турніру першості УРСР — сім забитих м’ячів) та багато інших.
7 грудня Штефан Оклея святкує своє 86-річчя
Після завершення футбольної кар’єри Штефан Оклея понад 50 років пропрацював перукарем. Цю професію він здобув ще в Перемишлі. Нині живе в Івано-Франківську й днями святкуватиме своє 86-річчя
«Спартак» Станіслав – 1955
Воротарі: Йосип Чеголі, Юрій Чернишов.
Захисники: Роман Срібний, Нестор Сільвай (капітан),
Маркіян Рипан, Олександр Літенко.
Півзахисники: Євген Фірсов, Золтан Дьорфі, Штефан Оклея.
Нападники: Степан Дзекця, Іван Гарачек, Юрій Головей,
Василь Чепига, Мирон Мовчій, Володимир Гура.
Тренери: Костянтин Малінін, у фінальному турнірі – Олександр Щанов.
Диплом Штефана Оклеї від Комітету по фізичній культурі і спорту при Раді міністрів УРСР за перше місце на першості УРСР з футболу. 1955 рік
Comments are closed.