Нині про прикарпатський гандбол чути небагато. В обласній федерації не приховують, що ледь зводять кінці з кінцями. Тим не менше, цей вид спорту розвивається і на Прикарпатті.
Більше того, вихідці з нашої області грають за провідні команди України та навіть за національну збірну. Знайомтеся, іванофранківці Дмитро Ханенко та Віктор Ткач.
Сьогодні це — два справжні гренадери. Адже 18-річний Віктор Ткач при зрості 193 см важить 100 кг, а 17-річний Ханенко «вигудів» на 205 см і важить 92 кг. А раніше?
«Коли п’ять років тому тренер Володимир Левицький запросив мене на гандбол, я був невисокий і повний, не вірив, що з мене можуть бути люди, — згадує Ткач. — Перший рік займався без особливих успіхів, але тренер заспокоював, казав просто працювати. І десь на третій-четвертий рік я почав серйозно грати, став капітаном франківської команди».
«У дитинстві я мав проблему з рідиною в колінах, — каже Ханенко. — Тренер наполягав, щоб я продовжував займатися, і возив мене по лікарях на процедури. Зараз проблеми вже немає, але якби не тренер, думаю, ніякого спорту в моєму житті б не було».
Починали вони з простого спортзалу школи № 24. А потім Ткач, Ханенко, а також франківці Степан Базовляк та Андрій Олійник поступили до київського спортивного ліцею-інтернату (КСЛІ). Вже в сезоні 2011-12 Ткач, Ханенко та Олійник у складі ліцейської команди стали бронзовими призерами дитячо-юнацького чемпіонату України.
Гандбол — спорт не для слабких, переконані хлопці. Практично у кожній атаці тут є стрибки, зіткнення гравців, падіння. Тому гандболісти — це фізично дуже розвинені люди. Важлива тут і робота голови, без спілкування, «читання» гри перемоги також не буде. З іншого боку, контактний спорт може спричинити і травми.
Віктор Ткач уже рік живе в Івано-Франківську після того, як 12 березня минулого року отримав важку травму — розрив ахіллового сухожилля. Через три дні у Києві він переніс складну, але успішну операцію. «Мені пощастило, що оперував один із кращих хірургів Київського спортивного диспансеру, який часто їздить на стажування за кордон, — каже Ткач. — Зараз я вже повноцінно тренуюся, але реабілітація ще триває. Нога відновилася відсотків на 70».
Тим часом Дмитро Ханенко вже встиг спробувати себе за кордоном. Кілька місяців він був у складі польської команди, але тамтешні тренери переважно залишали його у другому складі. Тож хлопець вирішив, що ігрова практика важливіша, повернувся в Україну й нині є одним із лідерів гандбольної команди ліцею-інтернату, улюблена позиція — захисник. Днями його запросили до молодіжної збірної України з гандболу.
«Коли я грав за команду КСЛІ, на матчі приходили тренери збірної, — каже Ханенко. — Я непогано себе проявив, тому вони обрали мене та ще двох хлопців з нашої команди. Попри те, що у «молодіжці» можна грати лише рік, бо далі просто стаєш старшим, але це хороша можливість проявити себе, щоб привернути увагу тренерів дорослої національної збірної».
Хлопці своїми успіхами завдячують тренеру Володимиру Левицькому, який зараз також очолює обласну федерацію гандболу. «Він нам як другий батько, — кажуть гандболісти. — Що би з нами не сталося — чи в сім’ї, чи травма — він завжди допоможе. Якби не він, хтозна, ким би ми стали».
Влітку Віктор Ткач поступив до Прикарпатського національного університету на політологію, Дмитро Ханенко продовжує навчання у КСЛІ. У майбутньому обидва будуть пробувати себе за кордоном. Причина банальна — гандбол там популярніший, тому й контракт буде привабливішим. З іншого боку, рівень цієї гри за кордоном вищий, тож звідти більше шансів пробитися і до збірної України.
Коли верстався номер. У вівторок, 26 березня, Дмитро Ханенко та Степан Базовляк у складі команди КСЛІ стали бронзовими призерами дитячо-юнацького чемпіонату України з гандболу.
До теми
Гандбол — єдиний вид спорту, який дав Прикарпаттю олімпійського чемпіона. Ним став коломиянин Валерій Гасій на літній Олімпіаді в Монреалі у 1976 році. Сьогодні ж ціла низка прикарпатських спортсменів грають у гандбол на найвищому рівні.
Найбільше представництво маємо у жіночій Суперлізі. Одразу п’ятеро дівчат захищаються кольори львівської «Галичанки»: Юлія Бережна, Леся Смолінг, Тамара Смбатян, Наталія Савчин, Марія Візінська. У миколаївському клубі «Реал-МОШВСМ-НУК» грають Оксана Риба та Ірина Никифорук. Більшість із них — вихованки городенківської школи гандболу та тренера Богдана Алімана.
Кілька гандболісток грають за кордоном. Воротар збірної України Вікторія Тимошенкова донедавна виступала за волгоградське «Динамо». Нині перебуває у пошуках нового клубу. Ще один гравець нашої збірної Марія Боклащук грає в Іспанії на Канарських островах за команду «Рокаса Гран Канаріа». У Румунії за клуб «Марта» з міста Бая Маре грає Юлія Думанська.
За словами Володимира Левицького, президента обласної федерації гандболу, для «негандбольної» Івано-Франківської області це неабияке досягнення. Та незважаючи на це, федерація цьогоріч не отримала від місцевої влади ні копійки — ні на спортивний інвентар, ні на проведення турнірів чи виїзди команд на змагання.
Анонс
У Городенці 5-6 квітня відбудуться два матчі жіночої гандбольної Суперліги. Зіграють львівська «Галичанка» та миколаївський «Реал-МОШВСМ-НУК». Завдяки тому, що в обох командах грають вихованці городенківської школи гандболу, клуби погодилися провести два календарні матчі на Прикарпатті. Мета — популяризації цього спорту в нашій області.
Comments are closed.