1957-й для «Спартака» зі Станіслава (Івано-Франківськ) був другим роком, коли команда виступала у першій союзній лізі.
У порівнянні з попереднім сезоном команда зазнала суттєвих кадрових змін. Повернувся Мирослав Думанський. В команду прийшов його брат Євген. Крім них, «Спартак» поповнили Анатолій Голощапов, Іван Осуський, Борис Ребянський. Очолив команду Борис Смислов, а Олександр Щанов, який був головним тренером у попередні сезони, став його помічником.
Згідно з тодішніми правилами, в команді мало бути не більше 18 гравців. Під час матчу дозволяли лише дві заміни.
Команди в чемпіонаті СРСР змагались у класі «А» (найвищий, 12 команд) і «Б» — налічував чотири зони, по 18 команд у трьох перших та 12 в останній. «Спартак» потрапив у другу зону та грав з командами, що представляли міста від Балтійського до Чорного моря.
На початку сезону завершилась реконструкція стадіону «Спартак», який тоді міг вмістити понад 10 000 вболівальників. У 60-тисячному Станіславі тоді був справжній футбольний бум — стадіон забитий на всіх матчах. Крім квиткових кас на стадіоні, в центрі міста, біля поштамту, поставили будку для попереднього продажу.
Перший матч у Станіславі з мінським «Урожаєм», який відбувся 7 квітня, завершився внічию — 1:1. Далі «спартаківці» тричі перемогли ризьку «Даугаву» — 4:0, калінінградський «Харчовик» і талліннське «Динамо» — з однаковим рахунком 5:0. Це дозволило їм опинитись у верхніх щаблях турнірної таблиці. Сталого лідера там не було, будь-яка осічка вартувала дорого.
Для «Спартака» вирішальним видався матч у заключному 34 турі, з принциповим суперником — командою Львівського будинку офіцерів. До того суперників розділяли два бали, «спартаківців» влаштовувала навіть нічия, яка робила їх переможцем своєї зони. У першому таймі з пенальті рахунок відкрив Іван Голощапов. А під завісу матчу Маркіян Рипан наважився на удар зі своєї половини поля, і підхоплений вітром м’яч опинився у воротах львів’ян…
Переможці трьох зон класу «Б» зустрічались у Ташкенті, щоб розіграти єдину путівку до вищої ліги. З 17 листопада по 3 грудня «Спартак» мав зіграти з ленінградським «Авангардом» і командою будинку офіцерів із Тбілісі.
Перший матч — з грузинами — «Спартак» закінчив унічию, хоча спершу вів у рахунку. Під завісу гри суддя призначив сумнівний пенальті.
Через чотири дні прикарпатці грали з командою із Ленінграда. Матч був напруженим, закінчився поразкою — 2:3.
Далі прикарпатці виграли у грузинів 2:1, двічі відзначився Василь Чепига. Після цієї перемоги мали 3 очки, у суперників — по 2.
Матч з «Авангардом» 30 листопада став для «Спартака» вирішальним. Пропустивши в першому таймі, «Спартак» зумів відігратись на початку другого — відзначився Віктор Журавльов. Потім одразу забили вдруге, арбітр спочатку м’яч зарахував, а потім відмінив своє рішення. Обурені футболісти «Спартака» покинули поле. Як згадував потім Мирослав Думанський, вболівальники тоді закидали арбітра тюбетейками.
Через деякий час гру поновили. Перерва пішла на користь супернику, який зумів забити двічі.
«У Москві не могли собі навіть уявити, що якась команда зі Станіслава — міста, яке тоді й не позначалось на картах СРСР — може потрапити до еліти радянського футболу, — згадував Мирослав Думанський. — За цих обставин перемогти мусила команда з Ленінграда».
Так завершився найуспішніший сезон в історії команди «Спартак» (Станіслав), яка за підсумками сезону, в неофіційному заліку посіла 14 місце серед усіх команд СРСР. В Україні «спартаківці» закінчили сезон третіми — після київського «Динамо» та «Шахтаря», що виступали у класі «А».
Нагадаємо, що в тому ж сезоні «Спартак» досяг найбільшого успіхів і в розіграші Кубку СРСР — дійшов до чвертьфіналу.
Comments are closed.