Тут не буде жодного справжнього імені. Надто вже гидотна історія. Навіть після ніби справедливого фіналу залишається дике відчуття, що це саме тебе, а не десятилітню дівчинку зґвалтував «у неприродний спосіб» здоровий не зовсім чужий чоловік. І тепер усім, хто знає, доведеться жити із цим паскудним присмаком — кому як, але найгірше таки дівчинці. Тому — без справжніх імен і прізвищ.
…Батько Іринки, іванофранківець Василь, познайомився з її мамою, мешканкою одного з рогатинських сіл Людмилою, перед тим, як отримав три роки за крадіжку. Потім вона приїхала до Василя в зону, вони побралися. Народила Іринку. Але за півроку до його звільнення раптом подала на розлучення. Казала про нове кохання, яким виявився її односелець Олексій.
Подружжя розлучилося без зайвих проблем. Людмила вийшла заміж за своє кохання, народила від Олексія ще двох дітей. Але, на жаль, новий чоловік мав лиху вдачу, теж відсидів, працювати не рвався, полюбляв випити, після чого жорстко «виховував» родину. Діставалося всім. Час від часу викликали міліцію, але жодного разу не довели справу до покарання. Бо шкода ж чоловіка. Із психікою в Олексія також були проблеми. Він кілька разів намагався покінчити з життям, але невдало – чи то рідні встигали завадити, чи то сам не дуже хотів.
Іринка гостювала у франківських батьків свого тата, бачилася з Василем, а з його подругою Оксаною навіть потоваришувала. Саме Оксану наприкінці грудня минулого року десятилітня дівчинка шокувала недитячим запитанням про особливості орального сексу. Звідки такі знання? Спочатку дуже важко, а потім з усіма подробицями, Іринка розповіла про те, що двічі зробив із нею вітчим. Сказала, що перед тим намагалася пожалітися мамі, навіть написала записку, бо говорити про таке не змогла. А мама не звернула особливої уваги…
Оксана, Василь, його батьки забили на сполох. Далі — заява, слідство, різні експертизи, суд. Батько ґвалтівника на засідання не ходив, сестра виступила громадським захисником, а мати Олексія навіть активно нападала на позивачів і дівчинку — оббрехали, мовляв. Хоч експертиза довела, та й сам він не заперечував. Лише казав, що був п’яним і геть нічого не пам’ятає.
Недавно Рогатинський райсуд виніс вирок — вісім років позбавлення волі. Мінімум за цією статтею — десять. Ще й крадіжку за ним виявили. Але за принципом поглинання менш суворого покарання суворішим, плюс «пом’якшувальні обставини» — двоє рідних дітей — вийшло вісім. У будь-якому разі з такою статтею навряд чи цього чоловіка чекає легке життя за ґратами.
Після оголошення вироку підсудний розплакався.
Злочин, суд, вирок — ніби все справедливо. Натомість, є запитання. Чого чекали, чому терпіли? Невже один дорослий паразит вартий нормального життя цілої родини, кількох дітей? Скільки сімей на Прикарпатті ще потерпають від звичного домашнього насилля?
Нещодавно по Україні прокотилися акції проти введення ювенальної юстиції. Людоньки запекло протестували. Проти чого? «Ювенальний» — з латині «молодий». «Юстиція» — органи правосуддя. Якщо просто — правосуддя для дітей. І головне, чого бояться протестувальники, — що діти зможуть подавати позови на батьків. Мовляв, це не наша ментальність, не наші традиції та й узагалі — жах.
Але ж, вибачте, ця історія — не жах?
