Недавно у Коломиї поліція накрила черговий рабтабір – так в Україні уже давно називають центри, де «лікують» від алкоголізму. Насправді жодного лікування там нема, як нема і ліцензії, а алкоголіків просто насильно тримають і змушують працювати, при цьому ще й беруть з родичів тисячі гривень щомісяця за утримання. Але що ж робити, якщо в сім’ї пияк, та як не натрапити на рабтабір?
Родичі – перші вороги
«Найсумніше, що всі захворювання, які ми лікуємо, – невиліковні, – говорить заступник головного лікаря обласного наркодиспансера Жанна Удовик. – Ще ніхто нікого не вилікував від залежності повністю, тільки досягли ремісії, тобто помогли хворому перервати процес вживання, а далі – перша крапля алкоголю, і все починається спочатку. Люди часто повертаються, є багато таких, які у нас по 20 разів на рік лікуються».
В алкозалежних родичі – перші вороги, каже Жанна Удовик. Бо людина думає, «я собі в міру п’ю, а вони чомусь до мене чіпляються». Втім, у кожного є якась соломинка, за яку його ще можна витягнути – діти, робота…
Трудове рабство майже 30 людей у Коломиї організували шестеро мешканців Донеччини
«Але це до певного часу, поки не почнеться соціальна дезадаптація, коли людину вже не турбує ані сім’я, ані робота, – додає завідувач наркологічним відділенням Ліліана Розвадовська. – Тоді вона не гребує нічим, основний мотив – вживання спиртного».
За статистикою наркодиспансеру, станом на 1 липня в області є майже 22 тисячі алкозалежних, з них 4487 – у Франківську.
Курс лікування непростий: спочатку період детоксикації – 12-14 днів, потім реабілітації – до 40 днів. Але в диспансері кажуть, умов для реабілітації в них нема, тому роблять лише детоксикацію. Багато пацієнтів вже через 3-5 днів думають, що їм краще, йдуть додому, а з часом знову починають пити.
Франківець Микола Липчук став людиною тижня за версією “Репортера”
«Держава фінансує потреби закладу на 18 %, – говорить Жанна Удовик, – тому більшість послуг у диспансері платні. Безкоштовне лікування в реанімації, коли людині потрібна екстрена допомога. Вісім днів лікування в диспансері коштує 1740 грн, п’ять – 1256, три – 930, а повний курс на 12 днів – 2080 грн. У вартість входять усі медикаменти, прання білизни та харчування (держава оплачує тільки третину, решту – сам пацієнт)».
Приватна тюрма
«Ми торік займалися двома реабілітаційними центрами, – каже начальник відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми Юрій Довган. – Там одні й ті ж люди відповідали за їх організацію. Спочатку це був один у Тисмениці, потім на нього поскаржилась жінка, мовляв, вона платить гроші за лікування сина, а з ним не дають бачитися. Здійняла галас, після того центр переїхав і розділився на два. Тисменицький райвідділ, певно, не розумів, з чим має справу, а в нас з’явилась інформація, що їх там змушують працювати. Та підозра про експлуатацію не підтвердилась, тільки про незаконне позбавлення волі, а це стаття 146, не вважається важким злочином. Ми провели в тих двох центрах обшук і 17 людей сказали, що хочуть вийти на волю, а це десь половина, решту тих, хто там був, – хотіли залишитись».
За словами Довгана, в центрі не було ні медиків, ні ліків, звичайні два будинки з жорсткою ієрархією. Є старші й молодші, всі комусь підпорядковуються, їсти, пити, вийти в туалет – усе з дозволу, на вулицю вийти – за щастя. Люди там з постійним відчуттям легкого голоду, аби ними легше було маніпулювати. Юрій Довган вважає, проблема у тому, що в Україні робота таких закладів не врегульована.
«Час від часу люди тікають з таких центрів, – розказує поліцейський. – Їх там тримають, поки родичі платять, бо «реабілітація» недешева – 3-6 тис грн. І поки платять – родичам будуть говорити, що він хворий і надалі мусить лікуватися».
Читайте: Степан Мартинюк став людиною тижня за версією “Репортера” – за антиалкогольну бізнес-ідею
За словами Довгана, у Коломийському районі було три центри. Там люди скаржились, що їм дають таблетки, від яких ті дуже довго сплять, крім того, змушують безкоштовно працювати на різних будівництвах. Організатори розміщували в інтернеті оголошення, мовляв, бригада різноробочих шукає роботу. В цьому закладі «реабілітувалися» не лише за кошт родичів. Працівники рабтабору забирали п’яних з вулиці та привозили туди, обіцяючи помогти, пролікувати. У центрі знайшли навіть двох людей, які вважаються безвісти зниклими…
«Але найбільше нас вразило, що один з керівників центру, де лікують від наркозалежності, сам вживав наркотики – субітекс і метадон», – обурюється Довган.
Перед тим, як віддавати родичів у якийсь заклад, слід усе перевірити, радить поліцейський, щоб це не виявився рабтабір. Приїхати, подивитись, поспілкуватися з тими, хто там проходить реабілітацію. Подивитись, чи є там психолог, нарколог.
«Якщо немає – я би свого родича не віддавав, – говорить Юрій Довган. – Бо розумію, що там буде моральне знущання над людиною, обмеження в їжі, примус і т. д. Це, виходить, приватна тюрма».
Крім того, Юрій Довган радить, якщо людина опиняється в такому закладі, то, аби врятуватися – треба ввійти в довіру до працівників, щоб випускали на вулицю, або ж зімітувати напад, наприклад, апендициту. А тоді вже в лікарні просити медиків викликати поліцію. Хоча навіть здорові чоловіки не можуть там собі допомогти – бо як ти один проти трьох, то тебе і заспокоять, і прив’яжуть.
