Соціум, Фото

Вівчар з міського офісу, – як на Коломийщині працює ферма з вирощення овець (ФОТО)

Ферму з вирощування овець, яка нещодавно з’явилась на території Сідлищенської сільради, Коломийського району, фахівці називають одним із найкращих прикладів розвитку сільських територій на Прикарпатті. Нині тут вирощують майже сотню овець романівської породи.

Продукція господарства вже користується попитом, тоді як сам фермер, 35-річний Євген Очеретяний, стверджує, що започаткувати подібний бізнес на селі не складно, бо «кожен українець у глибині душі – фермер», пише “Укрінформ”.

Без гірського статусу

Сідлищенська сільська рада, що на Прикарпатті, має у підпорядкуванні ще три села: Станіславівку, Хоросна і Молодилів. Жодне з них не має статусу «гірського». Територія сільради – на рівнині, має близько 2 800 га землі, тут проживає 850 жителів. Перша згадка про Сідлище з’явилась на початку ХХ століття. Тоді тут було німецьке поселення, яке займалось вирощуванням корів, а у Станіславівці жили поляки. Втім із приходом радянської влади селянам стало важко втримати навіть одну годувальницю чи коня. Господарством люди розжилися вже на початку 1990-х. Але тоді їх спіткала інша біда – молодь почала перебиратись до міста, а народжуваність різко впала.

«Навіть учора для військкомату треба було виписати хлопчиків, народжених у 2003-му році. Шукаємо по книжках, а виявилось – у 2003-му в нас народилось шестеро дітей і з них – лише один хлопчик. А ось у 2013-му було два народження і 36 смертей. Тепер вже не так, і я цим дуже тішуся», – розповідає голова Сідлищенської сільської ради Надія Воловська.

На своїй посаді вона працює вже 17 років. Констатує: навіть попри те, що народжуваність зросла, у Сідлищі, як і в більшості українських сіл, переважає старе населення. Молодих людей мало, та й чим їх у селі втримати? Кілька років тому сюди зайшли два агрохолдинги. Але селянам вони роботи не дають, мають своїх працівників. Кажуть – добре, що бодай справно виплачують їм за оренду паїв. На роботу кілька селян із Сідлища щодня їздять автобусом до Івано-Франківська. А це приблизно 50 км, частина з яких – ґрунтова дорога.

«Ми всі тримаємо худобу, з цього живемо. Є господарства, які вже мають навіть шість корів. Жінки возять до міста сир, молоко…», – розповідає Надія Воловська.

Люди тут добре знають, що робота на землі важка. А тому, коли почули, що молодий фермер зголосився до них переїхати навіть із міста, взялися всіляко йому допомагати. Сільська рада віддала йому в користування дві ділянки землі у Станіславівці площею у 3 га, допомогли з оформленням документів. Обіцяють: палки в колеса ніхто не встромлятиме, а як треба буде ще землі для розвитку його справи – не відмовлять.