До війни Василь працював охоронцем в обласній лікарні, займався сільським господарством і тримав коней. Удома завжди було двоє, троє — якщо народжувалось лоша. Коні залишаються вдома й зараз — за ними доглядав син, поки Василь був на реабілітації. Але гривасті чекали і були для Василя додатковою мотивацією інтенсивно займатися з фахівцями.
У серпні 2024 року Василь долучився до Збройних сил України. Поранення отримав під час бойового завдання — на нього скинули вибухівку з дрона. Ураження було нижче коліна. Побратими наклали турнікет, але евакуювати не вдавалося. Тож Василь 12 днів пробув із турнікетом у польових умовах. Згодом його все ж перевезли до Дружківки, де зробили операцію й ампутували кінцівку, розповідають у Надвірнянській РДА.
Реабілітацію Василь проходив у КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.
Реабілітаційний процес охоплював два ключові періоди — допротезний і післяпротезний. У допротезному періоді основну увагу зосередили на підготовці кукси до протезування: зменшення набряку, покращення стану м’яких тканин, догляд за рубцем, компресійна терапія та профілактика контрактур. Паралельно Василь працював над зміцненням м’язів тулуба, кукси й здорової ноги, тренував рівновагу, координацію та вміння переносити вагу тіла. Ще один важливий напрям — освоєння ходьби з допоміжними засобами, зокрема на милицях, включно з підйомом і спуском сходами, — розповів Максим, фізичний терапевт, який працював над відновленням Василя.
Після того, як Василь отримав тренувальний протез, розпочався наступний етап. Тут ключовим стало формування правильної постави, корекція біомеханіки ходи та поступовий перехід до постійного протеза. Водночас фахівці працювали над розвитком витривалості й функціональної незалежності.
Читайте: «У них тонше сприйняття світу». Як у Франківську пораненим військовим повертають жагу до життя
Цілі, які ставились перед початком, були досягнуті, – каже фізичний терапевт. – Василь опанував ходьбу з тренувальним протезом, сьогодні самостійно пересувається на постійному. Може ходити на короткі та середні дистанції. А головне — здатен виконувати більшість побутових дій із мінімальною допомогою або взагалі без неї.
Сьогодні Василь вже повернувся додому. Чоловік розповідає, що реабілітація була ефективною. І тепер у нього на горизонті нові цілі, вже поза стінами лікарні: «Мрію повернутись до повсякденного життя і до роботи. Посада збережена, колеги чекають. А за кермо вже сів: маю авто з автоматичною коробкою, тож їжджу самостійно».
