У центрі Городенки, на вулиці Крушельницького, 6, понад 10 років працює приватний дитячий садок «Бузькове гніздо». Тут малечу навчають за незвичною для Прикарпаття Вальдорфською системою. Два роки тому через війну та кризу роботу садочка призупинили. Тепер батьки самі взялися його відновити, а для цього запустили майстерню кераміки «TapLap». Отриманий дохід вкладають в освіту своїх дітей…
На подвір’ї – дитячий майданчик з гірками та гойдалками. Усе зроблене власноруч. Частину старого будинку облаштували під дитячий простір. Він чимось схожий на київський музей народного побуту «Пирогово» – побілена хатинка, дерев’яна вивіска. У коридорі під стелею – дерев’яний бузьок.
В ігровій кімнаті просторо й сонячно. Іграшки й меблі – саморобні. Великий невисокий стіл може помістити усіх вихованців, навколо – дитячі кріселка.
Попід стіною стелажі з іграшками, зони з іграшковими спальнею, кухнею. Замість конструктора – різні зрізи дерева: більші, менші. З дерев’яних конструкцій можна збудувати шатро, зробити магазин чи хатку – як підкаже дитяча фантазія. Усе розташоване низько, на зріст дітей, щоб вони самі могли обирати, чим гратися. Це один з основних принципів садка.
«Іграшки в нас із природних матеріалів – дерево, нитки, тканини, віск. Вони ніби прості, примітивні, але будять фантазію, – каже психолог і вихователь Мар’яна Терлецька. – Є ляльки, які мають очі, а є й без очей. І дитина може уявити, чи ця лялька плакатиме, чи буде сміятися. Що більш довершена іграшка, тим менше вона цікава дитині. Наприклад, роботом діти зазвичай граються недовго. А з недовершеною іграшкою можна постійно фантазувати».
Назва системи – від німецької фабрики «Вальдорф-Асторія», при якій у 1919 році вперше з’явилася подібна школа. Розпорядок тут приблизно такий, як і у звичайному садку: є час для навчання, ігор, прогулянок.
«У Вальдорфській педагогіці є ритми року, тижня, дня, – пояснює Терлецька. – Ми працюємо за принципом «вдих-видих». Коли даємо інформацію, проводимо заняття – це вдих. Потім видих – гуляємо, граємось. Так чергуємо навантаження і розслаблення. Людина не може лише видихати чи вдихати. І дитина теж не може концентруватися більше 15-20 хвилин».
Є й певні «але». Тут не навчають читати чи писати. Мар’яна Терлецька пояснює, що так у дітей зберігають жагу знань, аби потім у школі їм не було нудно. Запевняє, що діти потім легко адаптуються в школі. Перші випускники «Бузькового гнізда» вже навчаються у вишах.
Більше уваги приділяють творчості. Тому, каже Мар’яна, перед дітьми не ставлять жодних зразків. Кожен робить те, що йому підкаже уява. Ліплять із тіста, з воску, малюють фарбами. Працюють лише з трьома основними кольорами – червоним, жовтим і зеленим – решту відтінків дитина створює сама.
«Вальдорфську педагогіку ще називають сімейною, тобто в садочку має бути продовження сім’ї. Дитина має відчувати себе захищеною, що її поважають, люблять, – продовжує Терлецька. – В основі лежить філософське вчення Рудольфа Штайнера про людину. В Україні, в інституті Драгоманова, спеціалізація «Вальдорфська педагогіка» є з 2014 року».
Поки діти ще гуляють, Юрій Шкреметка, один з ініціаторів відродження садка, показує майстерню кераміки «TapLap». Вона поряд із садком, на тому ж подвір’ї. Юрій розповідає, що коли прийшов час, не хотів віддавати сина в державний садок. Тож разом із друзями із городенківської «Покутської кераміки» вирішили відродити «Бузькове гніздо».
У двох невеличких кімнатах кипить робота. В одній майстри роблять тарілки, ліплять та прикрашають горщики. В іншій – вже готові вироби фотографують, продане пакують на відправку. За словами Юрія, в майстерні працюють 15 людей. Усіх навчали вже на місці.
«Багато людей перейшли через цю майстерню, але мало хто залишився, – розповідає Шкреметка. – Адже кераміка – не така проста справа й не для кожного. Тарілки ще, може, й легко робити, а щось більше – складно. Нам двічі-тричі на тиждень пишуть, чи можна приїхати на майстер-клас. Але реально, день простою майстерні коштує дорого, тож такі майстер-класи – скоріше виняток».
Роботи їм не бракує. Хоча, каже, з нашого регіону покупців мало, 80 % – із Києва. Продають кераміку через інтернет. Також, каже Юрій, дуже добре працює сарафанне радіо серед ресторанів. Чергову партію посуду щойно відправили, зараз якраз роблять іншу.
«Майстерня відкрилася рік тому, коли вирішили створити підприємство для забезпечення потреб садка, – говорить Юрій Шкреметка. – Але в нас тут навіть печі немає, є лиш маленька, експериментальна. Тому всі вироби возимо в «Покутську кераміку», яка допомагала з усім з самого початку – витрати на випалювання, глину лягали на їхні плечі. Тепер ми вже доросли до того, що майстерня сама себе забезпечує і є гроші на садочок».
І хоча справа поки що на старті, а садок доводиться запускати майже наново, хлопці вже розраховують і на перший клас Вальдорфської школи.
«Щодня працюємо на те, щоб садочок діяв і можна було відкрити школу, – каже Юрій. – Для себе ми задекларували, що у вересні 2017 року має статися перший клас. І навіть якщо це буде двоє дітей – мій син і товариша – ми все одно почнемо. Приміщення для початкової школи є на три класи. А от далі – треба думати».
Нині в садку переробляють опалення, готують кухню і шукають кухаря. Відступати не збираються. За розрахунками Юрія, навчання однієї дитини в садку коштує щонайменше 3000 грн на місяць. Однак, вони не очікують на таку плату від батьків. Розраховують на меценатів.
Тим часом у дітей закінчилася прогулянка, й вони повертаються у садок на казку. Поки працює лише ігрова група – після 12 години дітей забирають додому. Сьогодні після прогулянки – перекус сухариками.
«Ми вчора випікали поробки з тіста – ліпили драбинку. А з того, що залишилося, напекли сухарики», – говорить Мар’яна Терлецька. Запивають чаєм на травах з глиняного глечика.
Казку слухають у колі. Перед тим запалюють свічку і співають пісеньку. Закінчують теж піснею і хороводом, який веде дітей у коридор. Там на них вже чекають батьки.
