Майже пів сотні графічних портретів воїнів, які віддали своє життя за незалежність України, представили 5 січня в Івано-Франківську.
Художниця Ірина Чмелик у своїх роботах, що увійшли до експозиції виставки «Звитяжці», зобразила бійців та медиків, які загинули під час російсько-української війни, а також героїв Революції Гідності. Більшу частину портретів створювала після повномасштабного вторгнення рф в Україну, повідомляє Суспільне, пише Репортер.
Найважче для мене було, коли я почала бачити в соцмережах перші некрологи. Було дуже болісно за кожною людиною, яка живе, творить, працює і має плани на майбутнє. У ній захований цілий всесвіт, і цей всесвіт руйнується. Ця серія робіт — про пам’ять. Ми маємо пам’ятати їх і, всупереч труднощам, повинні продовжувати жити заради того, що люди віддали своє життя, — каже художниця Ірина Чмелик.
В експозиції виставки — портрети братів Бутусіних, Назарія Лугарєва, Володимира Витошка з Івано-Франківщини. Окрім цього, є зображення Романа Ратушного з Київщини, Сабіни Галицької з Житомирщини, Артема Азарова з Харківщини та ще 40 картин воїнів з різних міст України. Роботи виконані в техніці малюнку олівцем та аквареллю.
Для мене було важливо показати, що війна не вибирає, а забирає людей зі всіх куточків нашої України, — пояснює Ірина Чмелик.
Відвідувачка виставки Ганна Паска каже, що всі обличчя, зображені на папері, дуже впізнавані. За її словами, дивитися на їхні очі та усмішки важко, проте потрібно.
Про це складно говорити. Звичайно, я впізнаю всі ці такі безтурботні обличчя. Як на мене, такі заходи необхідні, особливо в умовах сучасної повномасштабної війни. Українці мають знати своїх героїв і бачити їхні обличчя, — говорить Ганна Паска.
Біля кожного портрета — коротка історія життя воїна та обставини загибелі. Обличчя «Звитяжців», каже співорганізаторка виставки Ольга Деркачова, це спомин про тих, завдяки кому українці мають можливість жити та працювати в незалежній Україні.
Варто, щоб роботи побачили люди. Тому що тут — ці обличчя, ці очі, ці усмішки. Їх треба пам’ятати. Якщо ми не можемо згадати ім’я героя, то можемо згадати його усмішку і погляд, щоб знати, що все, що відбувається і переживається, — не намарно, — каже Ольга Деркачова.
Переглянути портрети можна в галереї «Підземний Перехід Ваґабундо».
