Днями інвалід по зору Марія Гогільчин вкотре звернулася у мережі Facebook із закликом до справедливості. Жінка вже кілька років бореться із сусідом – прямо у неї над головою розташований галасливий бенкетний зал ресторану «Титанік». А цього разу власник закладу перед її вікнами ще почав зводити незрозумілу дерев’яну споруду, пише Репортер.
Будівельники під вікном
Їдемо на Симона Петлюри, 19 у Франківську. Одразу й не скажеш, де вхід до квартири Марії Гогільчин. Про нього свідчать хіба двері з домофоном. Та розміщені вони не в під’їзді багатоповерхівки, а в прибудові до неї.
Пані Марія зустрічає біля дверей. Доволі впевнено проходить коридором і квартирою, незважаючи на те, що незряча – бачить лише тіні. Каже, що за ці роки вже звикла рахувати кроки і легко може навіть пройти районом. Тому так і тримається за це помешкання, хоч жити тут їй з кожним днем все нестерпніше.
Веде до своєї кімнати та одразу – до вікна. А там – максимум за два метри від нього робочі зводять дерев’яний каркас на всю висоту квартири. Супроводжується це все стукотом і дзижчанням бензопил. А якщо його накриють дахом і зашиють, він ще й закриє доступ світла, бідкається жінка.
«Цей шум триває вже кілька днів, – говорить пані Марія. – Я не можу працювати із звуковими програмами, бо мені потрібна тиша». Поряд з вікном є й балконні двері, які ведуть в нікуди – точніше на прибудинкову територію, обгороджену високим парканом. З незрозумілих причин проїзд між двох будинків став приватною власністю Романа Дичека, який і володіє «Титаніком». А балкон звести жінка так і не встигла, хоча має на нього проект.
А от Роман Дичек переконаний – у нього все законно. Землю приватизував, згідно з рішенням міської ради від 14 листопада 2007 року.
«Це моя територія, і я можу там будувати, що хочу, – каже Дичек. – Тим більше це тимчасова споруда висотою до трьох метрів. У мене у дворі стоять дошки і різні будівельні матеріали. Навіс мені потрібен, щоб вони не замокали».
Марія Гогільчин викликала патрульних. Ті передали виклик слідчо-оперативній групі. Поки чекаємо оперативників, Марія Гогільчин із сином Віктором розповідають про нестерпне життя у власній квартирі. В усьому винять ресторан «Титанік», який розрісся навколо її помешкання настільки, що квартири за ним і не видно.
Квартира у спортзалі
Історія ця давня, тягнеться ще з 2003 року, коли Роман Дичек придбав приміщення поряд з помешканням Марії Гогільчин. Спочатку тут було тихе кафе, розповідає жінка. Потім підприємець збудував над її квартирою другий і третій поверхи ресторану «Титанік». На третьому – офіси, а на другому – прямо у неї над головою, постійні весілля і бенкети, тобто шум до ранку. Ні працювати, ні спати в такому галасі неможливо.
У 2002 році товариство сліпих (УТОС) передало нежитлові приміщення у прибудові до багатоповерхівки незрячій жінці з сином і ще двом сім’ям товариства, які до того проживали в гуртожитку. Раніше тут був спортивний зал для незрячих, побутові приміщення.
«Поряд із спортзалом було підприємство, його приміщення передали ще на дві сім’ї, – пояснює Гогільчин. – Та жінки його продали. А ми потроху з сином робили ремонт. Як могли, бо грошей не вистачало. Спершу було просто дві кімнати. Так і жили».
УТОС перевело приміщення в житловий фонд і видало Марії Гогільчин ордер на квартиру за адресою Симона Петлюри, 4а. І у 2003 році їх із сином вже офіційно там прописали, а квартиру передали на баланс ЖЕО № 3.
«Я прописана тут з лютого 2003-го, а Дичек викупив свою частину у вересні й почав свою діяльність, – розповідає Марія Гогільчин. – Куди дивилися дозвільні служби, коли давали добро на це все? Вони ж знали, що у мене є рішення на реконструкцію, на проектно-пошукові роботи… Дичек каже, що я приватизувала квартиру у 2008 році, значить, до того це приміщення не було моїм житлом. Але ж я тут жила, і він це знає. Я могла і не приватизовувати квартиру, жити у комунальній власності».
Справи сусідські
«Зараз ми просимо припинити це небезпечне і незрозуміле будівництво під вікнами, – звертається син пані Марії Віктор уже до слідчих, які якраз з’явилися на подвір’ї. – Цілими днями – шум, сморід від бензопил. Вони зараз збудують, а потім сплатять штраф, а все так і залишиться».
Слідчі довго випитували, чому мати з сином живуть у приміщенні ресторану (!), хто з ким судиться, і що трапилося. Відтак повідомили, що поки вони лише можуть прийняти заяву і зареєструвати її. А завтра вже розбиратимуться їхні колеги.
«Ми мусимо спочатку взяти у вас заяву, перевірити в різних інстанціях, чи є порушення, – пояснив один із поліціянтів Віталій Маньковський. – Якщо виявлять порушення, тоді можна буде припиняти будівництво. До висновків інстанцій ми жодні рішення приймати не можемо».
Заяву писав син – Віктор Гогільчин. Слідчі радили надати до заяви копії рішень міської ради, однак пані Марія відмовилася – мовляв, вони вже всі копії надали з попередніми заявами.
А от Роман Дичек від пояснень відмовився. Каже, що донедавна йому вдавалося ладнати з Марією, а всі конфлікти розпочалися три роки тому. Власник ресторану пояснює це тим, що у жінки складний характер.
«Спочатку ми з нею ладнали – я допомагав їм з матеріалами, вона машину тримала на моїй території. Але їй усе заважає – міліцію викликають до нас регулярно. Якщо вона вважає себе правою, хай йде до суду. Я не хочу з нею воювати. Думаю, вони з сином вирішили за мій рахунок покращити свої житлові умови».
Власник «Титаніка» стверджує, що пропонував Марії Гогільчин із сином три варіанти квартири у новобудові, рік часу під ремонт і переїзд. Та, за його словами, її це не влаштовує. Марія Гогільчин каже, що така розмова й справді була, але запропоноване житло виявилося дуже незручним – далеко від автобусної зупинки, магазину, аптеки…
«Усі люди чекають вихідних, щоб відпочити, – каже Марія. – А ми на вихідні не спимо. Спершу гості ресторану веселяться. Потім ще персонал за ними прибирає. І ми це все чуємо. Звукоізоляції – жодної. Зараз піст, то весіль немає, хіба бенкети. Знаєте, як на мене, то нехай би був піст цілий рік – менше б мені гуркотіли над головою».
Слідчі поїхали, майстри знову взялися до роботи. А Роман Дичек і Марія Гогільчин і далі залишилися кожен при своєму. І навіть якщо Дичеку й вдалося якимись правдами чи неправдами приватизувати й загородити прибудинкову територію, є ж ще якісь правила сусідства, совісті й здорового глузду. Та тут вони, напевно, не діють.
