Травень на свята багатенький. Ось і цими вихідними збіглися докупи аж три свята – День героїв, Міжнародний день сім’ї і навіть День гніву, який, щоправда, був не надто помічений. Певно, на щастя.
 |
Отже, розмов у різних соціальних мережах про те, що в суботу треба конче гніватися, було чимало. Думалося, що сердитих сміливців, які вийдуть на вулиці Івано-Франківська, теж буде багатенько. А на Вічевому майдані виявилася зовсім невеличка купка. Між собою вони перемовлялися, що настав час спинити політичних псевдореформаторів, які щоразу приходять, щоб змінити таких же попередників. Що молодь мовчати не буде. І все.
Вже за кілька метрів жоден з опитаних не знав і не чув, про що йдеться, та навіщо той День гніву взагалі. «Круто, ото нам би ще підсилити це почуття загальними масами, і вйо. Бо й так занадто солодко», – неочікувано смачно висловилася молода жінка з дитиною, яка проходила повз. Продовжуючи пошуки сердитих, натомість натикалися на усміхнених і позитивних. Наприклад, як видавець Василь Іваночко. Його реакція на День гніву у Франківську була такою: «Святкувати негатив неприємно. Коли віддають шану Чоронобилській трагедії – це інше. А взагалі, мені здається, наше суспільство хворе на психологічні проблеми. Якщо кожен розбереться сам із собою та визначить пріоритети, то буде ліпше, бо не вистачить часу на бздури. Життя – це мить. Краще свою незгоду з діями влади висловити в інший спосіб».
Франківські пластуни цього дня святкували День Героїв. До речі, доєдналися до них учні військово-спортивного ліцею. Окрім панахиди за полеглими героями, пластова молодь мала творчу зустріч із лідером гурту «Тінь Сонця» Сергієм Василюком, обговорювали підсумки опитування франківських школярів «Що таке героїзм і в чому його прояви». От у пластунів усе зрозуміло – вони точно знають, чого хочуть…
А в неділю цікавезно було посередині стометрівки. Приблизно два десятка молодих людей (театрали-аматори: студенти-медики та учні-гімназисти) створили перешкоду для руху пішоходів. Вони розставили пюпітри з різними інформативними листами типу нахабних рекламних «спотикачів», понадягали маски й костюми та почали пантоміму на екологічну тематику. Вже за кілька хвилин біля дівчат у протигазах та інших персонажів назбиралася купа люду. Дарма, що дійство було мовчазним. Хтось із глядачів затримувався на кілька секунд, а хтось ходив по периметру кола і пильно стежив за грою акторів, кивав головою, оцінюючи вдалі, на його думку, епізоди. Були й такі, котрі спинялися біля когось із мімів і перешіптувались: «Ворухнеться? Та нє, стоїть непорушно».
А от із Днем родини цьогоріч якось не склалося. Ну, принаймні, у неділю 15-го. Окрім вручення нагород матусям з нагоди Дня матері у Народному домі, що на Шевченка, виглядає, що нічого й не проводили. А шкода.
