У середу, 2 жовтня, у просторі «Ваґабундо» активісти ініціативи, яка бореться за створення парку ветеранів біля озера, розповіли про створення громадської організації та поділилися планами, пише Репортер.
За два місяці, відколи діє громадська ініціатива «Парк Ветеранів України», активісти та небайдужі франківці зробили вже доволі багато.
Протягом цих двох місяців ми провели низку заходів: три зустрічі з мешканцями, чотири толоки, організували кілька переглядів фільмів просто неба, – розповідає один з учасників ініціативи Максим Сич. – 1 жовтня відбувся захід, організований волонтерським центром Штабу фонду «Підтримую третю штурмову бригаду» в Івано-Франківську. Там навчали першої домедичної допомоги, провели навчання з кидання ножа й таке інше. Підсумок цих активностей і спонукав нас створити повноцінну громадську організацію.
Наталія Вишневецька, яка також долучилась до ініціативи, називає створення громадської організації важливим, виваженим та логічним кроком.
Ми будемо залучати громадськість, тобто пропонувати людям теж долучатися, пропонувати брати участь, щоб бути прозорими, – говорить Вишневецька. – Власне, через це і створюється громадська організація, аби відкинути якісь звинувачення в тому, що ми представляємо якусь іншу сторону. Оскільки, ще раз наголошую, ми представляємо суто свої міркування. Однозначно загальне для нас всіх – те, що ми не хочемо, аби озеро забудовувалося. Ми хочемо, щоб ця ділянка залишилася вільною від забудов.
За словами активістів створення парку ветеранів, їх звинувачують у тому, що вони проти реабілітації військових.
Читайте: Сутичка між прихильниками та противниками забудови біля озера у Франківську: що відомо
Ми підтримуємо реабілітацію безумовно й безкомпромісно, – говорить фізична терапевтка Анна Азарова. – Створення якраз комфортного, сучасного, безбар’єрного інклюзивного парку – це і є частина реабілітації.
За її словами, коли спілкувалась з військовими, які поверталися з фронту, то основний їхній запит був таким – їм хотілося тиші, хотілося пройти навколо озера, споглядати краєвиди.
Це була їх частина адаптації до перебування в місті, в цивільному житті, – додає Азарова.
Також вона розповіла, що у Львові зараз створюють парк під реабілітацію. Там відбудовують інклюзивні доріжки, майданчики для кардіо та для силових вправ, а ще дитячі майданчики.
Це якраз і є частина реабілітації, – наголошує Анна Азарова. – Якщо спиратися на міжнародний досвід, то є ціла низка досліджень, які показують необхідність зелених зон для підтримання психологічного та фізичного здоров’я.
У ще одної активістки – Аліни Садовської – на війні зараз батько й чоловік. Батько, саме зараз проходить реабілітацію.
Ми не маємо якихось прихованих інтересів – чи то комерційних, чи то бізнес-інтересів, чи то політичних, – говорить Садовська. – Ми просто виступаємо за збереження зеленої зони у нашому місті та хочемо зупинити неконтрольовану забудову озера.
Активістка додає, що найближчим часом діяльність громадської ініціативи буде відбуватися у трьох напрямках:
- створення громадської організації,
- публічні обговорення з мешканцями міста,
- робота у правовому полі.
Поки тепло, активісти планують зробити громадські обговорення з мешканцями. Для того, щоб вислухати пропозиції, яким саме може бути цей парк, що саме франківці хочуть бачити в ньому, який функціонал там має бути.
Щоб звертатися до місцевої влади, нам потрібно мати певний проєкт, певні рішення, – говорить Аліна Садовська. – З якими ми можемо йти до влади та пропонувати альтернативні варіанти використання цієї зеленої зони. Але ми не хочемо такі проекти, наприклад, брати десь з неба чи витягувати з шухляди. Ми хочемо використати метод публічного обговорення, як у цивілізованих країнах.
Читайте: Міськрада проголосувала за будівництво реабілітаційного центру біля озера
Я хочу наголосити, що це планувався не реабілітаційний центр, а приватний комерційний бізнес, – додає учасник ініціативи, ветеран Андрій Волгін. – У мене на руках є документація, що на 3 га вже є містобудівні документи.
Тож найперше, чого хочуть домогтися активісти – офіційного скасування інвестиційного конкурсу, а не його призупинення.
Авторка: Світлана Лелик
