“Збирали гроші на інтернет, а коли хтось був проти, то кидалися як стерв’ятники і кричали”. Так описує батьківські збори в одній зі шкіл Чернігова Катерина.
Жінка просить не називати її прізвища, бо боїться, що це може нашкодити її дитині – проти неї налаштують однокласників, чи змінить своє ставлення вчитель, пише ВВС Україна.
В Україні, яка, за даними ВООЗ, і так у першій десятці Європи за поширеністю булінгу, нині обговорюють ще один його різновид – цькування дітей вже батьками інших дітей. Після історії з тортом у Харкові і знущання з учениці через те, що її батьки не здають гроші на потреби класу, тема батьківських комітетів і те, як конфлікти довкола них відбиваються на дітях, набула великого розголосу.
Що можуть, а що не можуть робити батьківські комітети в школах, як мають у школах вирішуватися всі фінансові питання, як вони вирішуються насправді і чому довкола цього стільки негативу, розбиралась ВВС News Україна.
“Захищати дітей”
2017 року Міносвіти скасувало положення про те, що батьківські комітети є обов’язковою формою самоврядування при школах. Тому зараз діяльність батьківських комітетів не регульована законодавством, пояснюють у МОН. Після ухвалення нового закону про освіту має змінитися форма батьківського самоврядування у школах.
Новий вид взаємодії батьків і школи зараз у розробці, і якою буде ця взаємодія, залежить, за словами радниці міністра освіти Оксани Макаренко, у першу чергу від самих батьків. Проте, як зазначає пані Макаренко, і раніше батьківські комітети не мали права збирати кошти та цькувати батьків за те, що вони не здають гроші.
“Вони мали допомагати організовувати заходи в школі, захищати дітей і інші гарні слова, записані в тому скасованому положенні про батьківські комітети”, – каже радниця міністра.
Рішення батьківських зборів і БК не є обов’язковим для батьків, і якщо вони ухвалили рішення, з яким хтось із батьків не погоджується, то примушувати його виконувати це рішення ніхто не має права, каже юрист і член батьківської спільноти у Facebook “Батьки-SOS” Тетяна Дрожевська. За її словами, якщо на зборах вирішують щось купити в школу під виглядом благодійного внеску, то ці кошти мають вносити лише у безготівковій формі за цільовим призначенням на рахунок школи або управління освіти.
“Страх за дитину”
“Ми здавали гроші лише раз, а потім з чоловіком вирішили, ну скільки можна”, – розповідає Катерина з Чернігова.
Хоча, за даними опитування понад тисячі батьків, учасників групи у Facebook “Батьки SOS”, дев’ять з десяти батьків здають гроші на школу і чверть із них не знає, на що вони йдуть.
Збирають на подарунки вчителям і дітям, на штори і мило, і навіть якщо кожен сам по собі проти, то, коли всі разом, то погоджуються і здають, бо є страх, щоб не образили дитину – так описують ситуацію багато батьків, з якими спілкувалася ВВС News Україна.
За словами батьків, часом булінг поширюється і на дітей, і на дорослих. Оксана з Києва розповідає, що їй погрожували через відмову здавати захмарну для неї суму на День вчителя і зараз вона боїться йти на батьківські збори, бо “не впевнена в адекватності” деяких батьків.
“Батьки-колектори”
Часом є кілька активних людей, які очолюють батьківський комітет і, по суті, замість того, аби захищати права дітей, перетворилися на такі собі “колекторські компанії”, які займаються вимаганням коштів, говорить про ситуацію в школах Оксана Макаренко з Міносвіти.
За її словами, батьки можуть організовуватись і допомагати школі, але вимагання коштів, погрози, тиск через дитину, приниження – це вже порушення законодавства і конвенцій про права дитини. Батькам, які отримали погрози, радять звертатися до директора школи, районного управління освіти, до правоохоронних органів.
Принципові проти непринципових
Водночас Костянтин Коваленко, тато школяра з Києва вважає, що є багато питань, які може вирішити тільки батьківський комітет. На його думку, якщо у школі чи садку з’явилися термінова проблема, наприклад, грибок, а грошей у закладу зараз немає, то “батьки, яким здоров’я дітей важливіше за справедливість, скинуться”.
“А принципові батьки скажуть, що хай школа сама все вирішує. Батьківські комітети – не причина “скидання грошима”, а лише наслідок того, що проблеми не вирішує держава”, – каже пан Коваленко.
Не з’ясовувати, хто відповідальний, а хто винний, а взяти і зробити самим – ось як дивиться на речі Олександра, мама школяра з Києва.
“Це питання не такої великої суми і я буду сама купувати туалетний папір і мило, стільки, скільки треба, бо це діти, а в школі немає таких елементарних і потрібних речей”, – каже мама школяра.
У Міносвіти визнають, що через те, що багато років освіту недофінансовували, батьки часто допомагали школам, тому це ніби стало нормою, каже пані Макаренко. Проте, за словами радниці міністра, ситуація змінилася, гроші виділяють, але зараз на рахунки держави повертається мільйони гривень, бо школи про них просто не просять, не пишуть запити, всі звикли, що можна звертатися до батьків.
“Може нам потрібні правильні батьківські комітети, з активістів-юристів (і не юристів), які б писали запити, або допомагали школі брати участь в грантових програмах, влаштовували тренінги і семінари?” – пропонує у групі “Батьки SOS” юрист і мама першокласниці Валерія Вершиніна.
За її словами, лише за місяць навчання доньки їй довелося тричі писати запити з різних питань фінансування школи.
“Спотворена реальність”
Близько двох млн грн благодійних внесків у 2016 році зібрали батьки з батьків в одному з дитсадків Києва. При цьому сам садок належить громаді, фінансується з бюджету і був збудований лише кілька років тому, тому мав сучасну базу. Людина, яка збирала гроші, зникла, розповіли у КМДА.
“Перетворення батьківського комітету на орган стягнення грошей – це наша спотворена реальність, – визнає Наталя Пупко зі Львова, мати п’ятьох дітей, які ходили до школи. – Як на мене, то БК – це необхідність, щоб виносити на обговорення пропозиції батьків, це – співпраця з дирекцією. У нас акумуляція коштів мінімальна і витрачаємо їх на наші ідеї, а не чиїсь вимоги”, – розповідає вона”.
На її думку, тут все залежить від колективу і вміння домовлятись.
Потрібно домовлятися
І, схоже, саме цього у багатьох бракує. У групі “Батьки SOS” у Facebook є десятки історій про конфлікти тих, хто проти, і тих, хто за внески, тисячі коментарів, та сповнених ненависті скрінів переписок з батьківських чатів.
“Це нормально, що є конфлікти, що не всі дорослі можуть домовитись. Але коли це переходить на особистісні образи, це вже цькування”, – каже дитячий психолог Антоніна Оксанич.
На її думку, до цього вдаються дорослі люди через “психологічну незрілість”, дитячі травми та нереалізованість у власному житті.
“Це схоже на ефект “дідовщини”. Ті, кого принижували та цькували у дитинстві батьки чи колектив, буде так само поводитися у дорослому віці з іншими”, – каже пані Оксанич.
Водночас те, що про проблему булінгу в школах в Україні говорять дедалі частіше, експерт називає гарним сигналом. Батьки ж, за її словами, мають зрозуміти, що заради дітей потрібно шукати компроміси і вчитися домовлятися.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.