Соціум

Сто хвостів щастя: на Богородчанщині жінка рятує покинутих котів та собак (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Тамара Дашкевич підбирає котів і собак, яких викинули інші – калік, хворих і малих. Має їх уже близько сотні. І це в неї не хвороба – якби всі були настільки здорові душею, краще жили б не лише тварини, а й люди.

Джонік, Крокус і Джульєтта

До Тамари нас запросила волонтер і працівник «Прикарпаттяобленерго» Ірина Паливода. Вона ж зустрічає біля будинку. За Іриною з двору біжать аж три пси – малий кудлатий, і два великі – чорний і рябий. Махають хвостами, ластяться. Ще псів зо 20 гавкають з-за огорожі, шуму – ціла опера.

У дворі на сонці гріються коти – на деревах, лавках, навіть на піддашші криниці. Іра попереджає, що в будинку сильний запах і перепитує, чи ми готові. Та ніби, але спершу справді важко.

На веранді спить кудлатий пес. На гостей не реагує зовсім.

Коти окупували кухню, коридор і дві кімнати. Ще частина живе у прибудові. В кухні чекає Тамара Дашкевич. Пропонує каву, потроху знайомить з котами, які обліпили диван, батарею, стіл – все.

«На столі нічого залишити не можна, – сміється Тамара та зганяє зі столу кілька котів. – Вони всі багато пережили. Оця була манюня така, їх на базарі продавали з сестричкою і братиком. Найпухнастішу забрали, а двох мені підкинули, коли вони вже мали кишковий ентерит. Хлопчик не вижив… А це одноокий Джонік, він такий дипломатичний, нападає рідко. Але галасує, тому інші його бояться».

Зазвичай тварин їй приносять тоді, коли вони вже потребують серйозного лікування. Кого не продали в базарні дні, то викидають на вулицю чи підкидають Тамарі.

«Жінка, яка живе поряд з базаром, приносить мені їх вже тоді, коли їм крапельниці треба ставити, – зітхає Тамара. – Буває, що вже й не можу врятувати. Ця киця, на батареї, була дуже важка – мала гній у легенях через застуду. Везу в лікарню, а мені кажуть: приспати. Але я боролася за неї, через кожну годину-дві давала бульйон. Витягла.

А це Крокус – жив у смітнику. Забрала його якраз на зиму. Побачила, як щось майнуло біля універмагу, покликала «миць», а він мені – «мяв» зі смітника. Був худий, довгий, як крокодил, і паклі на ньому. Назвала Крокусом».

Каже, котів Мурчиками не називає. Кожному довго обирає ім’я. У Джоніка немає одного ока. В окремому лежаку – Джульєтта без ніжки. Тамара каже, що її викинули з машини. Кухнею поважно прогулюється Лорочка…

«А ця дівчинка новенька, – розповідає далі Тамара. – Назвала її Поля. Побачимо, чи пасуватиме. Найстарша в мене Сьомочка, Рута жила на смітнику, Мерседес поїхала в новий дім. А це – Джейн. Вона дуже самостійна. Два роки сама до мене приходила і йшла геть. Тепер уже почала проявляти емоції. Думаю, що вона вже старенька. Любить самотність і чотири стіни – вона, певно, з міста».

Чорний день відміняється

Тварин вона любила завжди. Пригадує, якось тато врятував великого рудого кота. Та мама була проти домашніх тварин. Тож потім кіт пішов…

«Приймаю їх років 10, – розповідає Тамара. – Спершу возила на п’яний базар. Платила 50 грн за котика. А потім дізналася, що вони їх викидали. І не мала куди дітися – мусила брати до себе».

Один зі старожилів – кудлатий пес Люк без однієї лапи. Він довгий час жив у центрі села. Якось влітку Тамара побачила, що на задній лапі рана, яка довго не затягується. Тож завезла його до ветеринара.

«Йому тоді дуже вдало зробили операцію, – згадує вона. – Потім Люк ще жив у центрі міста в підвалі, його всі годували. Але перед зимою сам прийшов до мене. А років п’ять тому з сільради викликали «гицлів», які вбивають тварин. Коли я підійшла, вже все закінчилося. Заглянула в машину – його там не було. І так було це страшно. Йду дорогою, плачу. Аж коли за руку мене хтось «лизь». Дивлюся, а це він. Я так втішилася! І після того вже нікому не віддала».

Тамара утримує тварин сама. Каже, що нині має зо 25 собак. Решта – коти. Підробляє приватними заняттями з англійської мови. Іра розповідає, що жінка – добрий репетитор, колись жила за кордоном.

«Раніше у мене були зовсім інші цінності. Хотілося добробуту, вікна, двері міняти, – говорить Тамара. – Не розуміла, як то – не думати про майбутнє й не відкладати на чорний день. А тепер у мене чорний день відміняється. Його не може бути. Я щаслива від того, що роблю. Переживаю за них, що з ними далі буде. Я старію, а їх – все більше. Хто їх забере? Намагаюся кожен день прожити як дане. Якщо сьогодні є, чим їх годувати, якщо вони сьогодні щасливі, то і я щаслива».

Вони все розуміють

Зітхає, що забирають тварин дуже рідко. Однак за два місяці, відколи Іра допомагає, вдалося прилаштувати 10 котів – волонтерка забирає по кілька, лікує вдома і віддає в добрі руки. Для Тамари це значний результат. А небайдужі працівники «Прикарпаттяобленерго» допомагають жінці з кормом й ліками.

«Восени Тамара підібрала хворого кота, який заразив усіх, – розповідає Ірина Паливода. – Тоді звернулася до «Дому Сірка», а в них самих біда. І про Тамару ніхто не знає, не допомагає, крім того, що ми на роботі збираємо по 20 грн на корм і ветеринара, якого привозимо вже втретє».

Ветеринар Марина Смирнова приїжджає з Франківська, щоб стерилізувати тварин. До весни треба встигнути прооперувати молодняк. Це десь зо 20 котів. Тож в одній з кімнат будинку облаштували операційну.

Серед численних картин і книг на столі під наркозом лежить кицька. Марина каже, що за один приїзд оперує 6-7 кішок. Сьогодні працюватиме десь до сьомої вечора. У Франківську має веткабінет на Коновальця, допомагає «Дому Сірка» – робить огляди, лікує, оперує.

«Люди бояться брати дівчаток, але ми гарантуємо стерилізацію і доставку, – розповідає Іра. – Бояться брати дорослих, але вони набагато краще приживаються, все розуміють і, коли їх люблять, повністю приймають нову родину. Скалічених тварин готові забрати одиниці. Дивіться, який Джо гарний, але він без ока…».

Тамара з псами проводжає нас до воріт і поспішає в імпровізовану операційну, щоб допомогти Марині. Ще зо 20 собак, зачинених у загорожі, здіймають прощальний гавкіт…

Охочі допомогти Тамарі чи прихистити тварин можуть звертатися до Ірини Паливоди (050 379 11 44). Адресу цього «домашнього притулку» жінки просили не вказувати. Причина проста – невідомо, чи хтось приїде забрати тварину, скоріш підкинуть. Дзвоніть, люди.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.