Часто чую, що люди не мандрують, бо в них на це нема коштів. А скільки їх треба, щоб, нарешті, почати здійснювати мрії? От ми з моїм хлопцем і зробили соціальний експеримент – двомісячна подорож без витрат по найдорожчих країнах світу: Данії, Швеції, Норвегії. Наприкінці ще заїхали на Шпіцберген…
Ми з Сашком мандруємо багато. Тому робимо це з мінімальними витратами. Наприклад, вишукуємо квитки на літак за п’ять євро, ночуємо по каучсерфінгу, їздимо автостопом. Сьогодні так роблять багато українців. А взагалі без грошей – можливо?
Аби не втомлювати довгими описами, просто розкажу, за допомогою чого наша двомісячна мандрівка таки вдалася.
Не боятися
Коли я вийшла з дому, то в рюкзаку мала паспорт, квиток на літак в один бік за 150 грн, трохи літніх речей, 50 євро, вівсянку та шоколадки. Ні спальника, ні намету – нічого. За планом я їхала на тиждень в Данію на музичний фестиваль.
Усе в мені кричало, щоб після фесту я їхала додому. Та якби не погодилася на таку авантюру, то не дісталася б до льодовиків, неймовірних фіордів, лісів та озер. Два місяці, майже 13 000 км!
Маршрут, ночівля, харчування, навіть спорядження – все якось вирішилося вже в дорозі. Люди запрошували нас на обіди, ночівлі, розказували про свої мрії, показували улюблені місця, купували квиток на паром.
Квитки на Шпіцберген дісталися нам випадково, бо то ду-у-уже дорого. Ще на фестивалі Сашко зайшов на спільноту Lviv Travel Club у Facebook, де один хлопець написав про ці квитки: мовляв, двоє не їдуть, тож якщо протягом доби не поміняти імена пасажирів, квитки згорять. Сашко просто надіслав наші імена та номери паспортів. Інтернет відключився. Лише через пару днів ми дізналися, що хлопець таки встиг переоформити квитки й подарував їх нам. Для мене це стало справжнім дивом.
Волонтерство
Це хороший спосіб обійтися без витрат в подорожі. Допомагаючи комусь, ти отримуєш базові речі – їжу та місце для спання. Іноді бувають невеликі гроші.
Наприклад, наша мандрівка на Північ стартувала з того, що ми зареєструвалися волонтерами на Роскілд Фестиваль. 100 000 людей, виступи відомих гуртів: того року це були Red Hot Chili Peppers, а раніше – The Rolling Stones, Nirvana… Квиток коштує 250 євро, але для волонтерів безкоштовно, крім того, годують і дають місце у наметовому містечку. Ми перевіряли квитки на вході, потім ходили на концерти.
Одразу після фесту поїхали до Швеції на тижневе волонтерство в літньому таборі для підлітків-емігрантів. Треба було організувати побут у таборі й дивитися за його мешканцями. Але це не був контроль – ми грали у футбол, плавали в озері, просто класно проводили час. Діти приїхали з кризових країн – Конго, Ерітреї, Сирії, Іраку – тому особливо цікаво було доторкнутися до невідомих культур, дізнатись історію кожного. Ми пожили у типовій шведській хатинці на березі озера й були забезпечені харчами.
На такі волонтерства потрібно подавати заявку попередньо. Їх можна знайти на офіційному сайті EVS чи на українських – Студвей, Платформа і т. д.
Ночівля
Зазвичай спали в наметі з теплим спальником і карематом (усе це ми знайшли після фесту, серед тисячі інших залишених речей). Розкладали його всюди – на пагорбах, біля дороги, біля якогось подвір’я. У Скандинавії кемпінг – це право людини, прописане в конституціях країн.
На Шпіцбергені спершу жили у сквоті (покинутий будинок, який нам показав місцевий). Хоча там усе було в пилюці, але там ми не мерзли, бо ж температура навіть у липні залишалася трохи вище нуля, а полярний вітер часом збивав з ніг. І головне – там було темно! Адже ми потрапили на «полярний день», коли 24 години на добу було світло. Спочатку це кумедно, але на третій день маєш постійне недосипання. Наметове містечко було платним, а ставити намет в інших місцях на острові – заборонено й небезпечно, бо тебе просто з’їдять ведмеді.
Згодом ми познайомились з капітаном корабля – жінкою, яка погостила нас у своїй хатинці. Так ми трохи розслабилися, попрали речі, зробити всі справи в інтернеті, подумали про подальший маршрут.
Двічі зупинялися по каучсерфінгу (www.couchsurfing.com), коли нам треба було відпочити від намету, або коли намет вирішив відпочити від нас і зламався. В інший час зупинялись у водіїв, які запрошували до себе додому.
Дампстер-дайвінг
Крім волонтерства та забитого їжею рюкзака з дому, є ще декілька шляхів роздобути їжу. Дампстер-дайвінг (dumpster – смітник, diving – занурюватися) – це саме те, що означає англійською. Звісно, звучить воно дико та брудно, але розкажу про пару «але»:
• у дуже розвинутих північних країнах в день виходу терміну придатності викидають просто все. Те, що годину тому було на прилавку, після закриття магазину опиниться в смітнику, а вже ранком його забере сміттєвоз;
• продукти із супермаркетів викидають, навіть якщо вони просто виглядають не естетично. Завелике яблуко, пом’ята коробка від молока, затерта назва на обгортці від печива;
• заглядати у смітники найкраще біля великих супермаркетів чи харчових підприємств – там цілі ящики їжі;
• дампстердайвлять – усі. Ми зустрічалися біля смітників з їжею з туристами із різних країн: словаків, німців, швейцарців, американців;
• їжа в скандинавських країнах (особливо в Норвегії) неймовірно дорога. Цю частину світу вважають найдорожчою для проживання;
• від цього надлишкового виготовлення їжі стає дуже сумно – коли розумієш, що у світі мільйони людей досі помирають від голоду, а тут щодня тоннами викидають харчі.
Автостоп
Коли ти стоїш на дорозі з великим пальцем, то ніби натискаєш на кнопку «пригоди» й отримуєш круту альтернативу звичайній мандрівці.
Так ми проїхалися з вітром у кабріолеті, застопили корабель, зустріли працівника Tesla, фермера, священика, а потім норвезького податкового злочинця, що наступного дня сідає в тюрму і т. д. Як ще ви знайдете такі пригоди?!
А взагалі, їздити автостопом по скандинавських країнах (крім Швеції, бо там не зупиняються) дуже круто. Це не запилені автобани як у Німеччині, а гірські дороги, які проходять через наймальовничіші місця світу.
Тепер я знаю, що навіть водний автостоп ймовірний. Ми ходили в порті Лонг’їра (Шпіцберген) й запитували, чи комусь потрібна допомога з прибирання на кораблі чи ще щось – а за це покатайте нас на кораблику. Після сотні відмов капітан одного з кораблів погодилася взяти нас в тур, якщо ми пофарбуємо її судно. Так ми потрапили в місця, в які неможливо дістатися сушею, а ще зекономили по 300 євро.
Отримати «плюс»
Кумедно, але нам вдалося не лише зовсім не тратитись, а ще й щось заробити. Наприклад, на фестивалі ми здавали пляшки. Біля головної сцени були пункти прийому пляшок з-під пива. Здав пляшки довкола себе, покращив екологію – отримав данські крони. Таким чином ми заробили десь по 300 євро кожен.
Ще ми продавали намиста Сашкової мами. Вона має хобі, робить прикраси з бісеру. От він і вирішив підтримати її та показати, що мамині роботи подобаються не тільки йому. За день ми змогли продати кілька намист.
Подруга, з якою ми мандрували Норвегією, заробила за чотири дні гри на гітарі на новий айфон.
Не обов’язково мандрувати взагалі без грошей, як робили ми. Можна просто бюджетно: гарно все спланувати, придумувати різні способи економії – і тоді все станеться. Коли наступного разу відкинете думку про якусь подорож, пам’ятайте, що насправді гроші тут ні до чого.
Comments are closed.