Уявіть ситуацію: у вас болить живіт, ви не розумієте причини, йдете гуглити симптом і знаходите в себе захворювання − який-небудь вірус, виразку, а може, узагалі рак шлунку.
Якщо вам це знайомо, то ви відчули в себе прояв кіберхондрії − тривоги через хворобу в кіберпросторі. У чому полягає причина цього розладу та як із ним впоратися − розповідає bit.ua разом з клінічним психологом і тілесно-орієнтованим терапевтом Віталієм Глиняним-Жуком.
Кіберхондрики − це люди, які шукають інформацію про своє здоров’я в мережі, самостійно ставлять собі діагноз і почуваються більш тривожними. Їхні надмірні пошуки часто підживлюють страх і занепокоєння, адже вони часто приймають те, що знаходять в інтернеті, як факт, навіть не порадившись із лікарем.
За даними дослідження Pew Research Center, 88% опитаних інтернет-користувачів торік шукали інформацію про здоров’я в мережі, а 35% дорослих намагалися самостійно діагностувати захворювання за допомогою інтернету. Інше дослідження показало, що 10% учасників відчували занепокоєння і страх через інформацію про здоров’я, яку вони знаходили.
Доступ до медичної інформації в інтернеті має робити людей більш усвідомленими в питанні свого здоров’я та медичних послуг, які вони можуть отримати. Однак водночас там можна знайти неякісну інформацію, суперечливі, двозначні й неточні поради щодо лікування.
Шпальти ЗМІ можуть лякати своїми сенсаційними заголовками та розповідями про рідкісні й небезпечні захворювання. Ну а підливають олії у вогонь блогери, що пропагують альтернативну медицину, критикують лікарів. Або ж розповідають про несправжні захворювання на багатомільйонну авдиторію.
Занепокоїтись про своє здоров’я можна й без наявних симптомів. Тепер ми проводимо багато часу в соцмережах і частіше чуємо історії про хвороби інших людей, іноді навіть незнайомих. Хоча раніше ми могли навіть не знати про існування такої хвороби.
Ми упереджені до негативу, тобто помічаємо негативу більше, ніж позитиву. І це взагалі одна з причин, яка є еволюційно обумовленою та непідвладною нашому контролю. Отже, наш мозок просто працює з підвищеною чутливістю до неприємних новин із метою виживання.
Окрім підвищеної тривожности, кіберхондрія має й інші ризики. Людина може займатися самолікуванням від захворювання, якого в неї немає, за допомогою неправильно підібраних ліків або гомеопатії.
Навіть Google попереджає своїх користувачів, що медичні дані в інтернеті «призначені тільки для інформаційних цілей і ви завжди повинні консультуватися з фахівцем в сфері охорони здоров’я, якщо у вас є медичні проблеми». Інтернет − неоціненний ресурс для кращого розуміння свого організму, але він ніколи не повинен заміняти консультацію кваліфікованого лікаря.
Чому ми шукаємо у себе симптоми захворювання
Про причини кіберхондрії, які мають свої витоки з нашого дитинства, розповідає клінічний психолог і тілесно-орієнтований терапевт Віталій Глиняний-Жук:
«Кіберхондрія – це та сама іпохондрія, яка набула нової форми внаслідок технологічного прогресу. Раніше люди шукали симптоми своїх захворювань у бібліотеках і довідниках, читали інструкції до ліків. А тепер уся інформація стала більш доступною, буквально на відстані кліка. Хворіти на іпохондрію стало легше.
Іпохондрія поширена не так часто та стикаються з нею ті, хто в дитинстві переживав такий сценарій: батьки дуже зайняті, а емоційне тепло та близькість людина могла отримати тільки, якщо захворіє. Тепер у дорослому віці наявність у неї якихось тілесних симптомів одразу ж передбачає несвідому реакцію “зараз я отримаю турботу, мої біди й печалі побачать, мені допоможуть і вислухають, зі мною поруч посидять і я отримаю увагу”.
Часто таке буває, коли в батьків самих було багато внутрішнього болю, з ними ніхто ось так не сидів, вони носять у собі багато печалі та тривоги й мають заборону на проживання почуттів. Вони можуть думати: “Якщо я дозволю собі реагувати та звертати увагу на свої почуття, то на мене чекає депресія або тривожний розлад, тому краще я буду це ігнорувати. Тому я й не можу дивитися на сум та печаль своєї дитини. Ось він/вона бігає, живий/-а, здоровий/-а, вдягнений/-а, взутий/-а, нагодований/-а, і цього досить”.
І тоді хвороба стає тригером. Дорослий/-а бачить фактичне підтвердження, що з його/її чадом не все гаразд і може “легально” піклуватися про дитину, давати їй увагу, турботу та жалість, однак так само ігноруючи емоції, жаліючи не дитину, а її ранку. Ось такий викривлений спосіб отримання турботи.
Дитина виростає, залишається з такими механізмом і тепер починає отримувати увагу від лікарів. Їй важливо не просто загуглити, а ще й потім це обговорити. Якщо зайти на будь-який сайт, де є відгуки про лікарів, то можна помітити, що дуже часто в позитивних відгуках траплятиметься опис “уважно вислухав/-ла”. Лікарі ніби паралельно працюють психологами та вислуховують, як боляче пацієнтам».
Більше читайте за посиланням.
