Довгі 72 роки у калуських Підгірках, у звичайнісінькому сільському саду, під старою ренетою, був похований німецький солдат. Господині того обійстя, Ірині Магас, зараз теж 72. Каже, її батько зник безвісти на тій війні, а їм життя «дало на заміну» доглядати могилу німця, і що той навіть приходив у снах дякувати за висаджені на ній білі нарциси.
Останки німецького солдата з подвір’я пані Ірини забрали 30 серпня цього року. Василь Тимків, в.о. директора комунального підприємства «Пам’ять», яке займається пошуком та перепохованням жертв воєн і політичних репресій, розказує, що вже з рік вони співпрацюють з Німецькою народною спілкою по догляду за військовими цвинтарями. І саме в рамках цієї співпраці було ексгумовано і цього солдата. Тимків одразу попереджає, що фотографувати рештки не можна, цього дуже просили не робити німецькі колеги – з етичних міркувань.
На подвір’ї, де живе пані Ірина з хворою сестрою, неподалік саду, де про давню могилу нагадує хіба свіжа земля, він і розповідає цю історію.
«Тут, на глибині близько 50 см були виявлені скелетовані останки чоловіка, видно було, що його поховали у такій природній невеличкій заглибині, – розказує Тимків. – У ногах ми виявили рештки шкіряної сумки. За словам господині – мама їй розказувала, що ховали радянські солдати, то можна припустити, що з сумки забрали всі документи, які їх цікавили. Втім, збереглися особисті речі: є бойова нагорода за поранення у бою ІІ ступеня, її давали за 3-4 поранення. Інша – нагорода за відзначення у штурмовій атаці. Знайшли і його особистий жетон, але він дуже понищений і поки що доволі важко зчитати інформацію, аби встановити особистість. Виявили і фрагмент протестантського збірника псалмів, лишилися окремі шматочки. Можна зробити висновок, що то була віруюча людина і вона воліла б бути похованою як належить».
Судово-медичний експерт Омелян Левицький сухо перераховує факти, які вдалося зчитати з ексгумованих кісток. За його висновками, це чоловік, від 21 до 30 років. На зріст був високим – до 188 см. Слідів вогнепальних поранень на кістках не виявлено, але є давніший перелом щелепи і переломи ребер. Останні найімовірніше він отримав перед смертю, бо слідів зарощення немає.
Ірина Магас про ту давню історію знає небагато, усе лиш з розповідей мами і старшої сестри, яких уже нема на світі.
«Як рускі надлетіли, вони прочісували і сади, і городи, десь тут його наскочили і вбили, і тут і поховали, – переповідає вона. – 72 роки пролежав, так, як і я маю. Сестра казала, от там, де западина, там він і лежить, а мама казала – не садити там ніяке дерево, нехай воно буде так. Я мамі казала: як то є, мій тато загинув на війні (пішов і пропав, я коли ходила у воєнкомат, то мені сказали, пропав безвісти,) і дивіться як то получилося – тато не вернувся, а нам підсунувся німець, заміна зробилася».
Ще, аби то місце не чіпати й не забути, мати пані Ірини насадила там білих нарцисів, а збоку – золоту ранету.
«І ми з мамою йому простили, бо, може, він не зі своєї охоти на ту війну йшов, то був такий час, що всіх гонили, – каже жінка. – В нього ще після смерті совість проснулася, бо як мама засадила нарциси, то він їй приснився, що стояв у нас в хаті на порозі, в такій шапці з гербом і в погонах, видко, що був старшим якимось, і тричі кланявся мамі».
Наостанок додає, рада, що тепер його поховають по-людськи, лиш би ще хотіла знати, чию саме могилу вони гляділи все життя.
Василь Тимків каже, що все ж таки мають надію зчитати цифри з військового жетона. Самі ж рештки будуть поховані у селі Потелич Львівської області, на збірному цвинтарі, там німецька сторона хоронить останки всіх вояків, які знайдені на території Західної України.
Насправді, таких могил на території Прикарпаття дуже багато, говорить Тимків. От взяти хоча б Калущину, в тих же Підгірках – зараз підготована документація, що на території місцевої церкви є могили ще шести німецьких солдат.
«У самому Калуші так само у нас є два місця, де ймовірно є поховання, – рахує Василь Тимків. – Недавно проведена ексгумація трьох повстанців, які загинули у криївці, поблизу села Грабівка, готуємо до перепоховання. На Городенківщині ми знайшли поховання двох червоноармійців, на Яремчанщині і так далі…».
А на завершення додає – більшість народу свідомі, й коли знають про такі могили чи випадково натрапляють на них, то повідомляють про це. На жаль, все ж є випадки, коли могили розкрадають – беруть нагороди чи навіть виривають золоті зуби з останків.
«Що найгірше, коли ми виявляємо такі зруйновані могили і хочемо перепоховати, то вже неможливо навіть встановити – чи це німець, чи червоноармієць, чи повстанець…», – підсумовує Василь Тимків.
