У франківському «Карітасі» кипить робота у трьох майстернях. Усі готуються до новорічного ярмарку. Особливі вихованці власноруч роблять відкритки, іграшки на ялинку, підставки під календарі, пересаджують вазони – різдвяники, фіалки. Тут так творчо й натхненно, хоч бери і теж ставай до роботи.
З 10 років тому при «Карітасі» створили Центр дозвілля та соціальної адаптації для дітей та молоді з розумовими вадами. Нині центр відвідує 46 людей віком від 18 до 40 років. Частина вихованців приїздить з геріатричного пансіонату, декого приводять батьки, дехто приїздить сам із різних куточків області.
При центрі є три професійні майстерні, теплиця, комп’ютерний клас, тренажерний і спортзал, навчальний клас, де проводять тренінги. Робота тут кипить щодня.
«Наші вихованці так і кажуть: «Йдемо на роботу», – посміхається керівник центру Надія Чучук. – Це їм не обтяжливо, навпаки, почуваються потрібними. У нас кожен – особистість. Комусь краще дається вишивати, малювати, а комусь більше подобається працювати у столярному цеху. Всі дуже стараються, бо знають, що їхні вироби будуть продавати на ярмарках. Вилучені кошти йдуть на їхнє харчування. Це стимул – заробляти для себе і своїх друзів».
У підвалі – столярна майстерня. Тепло, пахне деревом, грає старенька радіола. За великим столом у зелених робочих халатах шестеро вихованців шліфують заготовки для підставок на календарі.
За процесом наглядає трудовик-терапевт Олександр Некраш. Працює тут другий рік. Лакує підставки, доводить їх до товарного виду. Про особливих учнів розказує, що просто треба мати терпіння.
«Як і до будь-якої людини, до будь-якої роботи, – каже Олександр не відволікаючись від роботи. – Вони дуже сумлінні. Спершу ми вчилися забивати цвяхи, виймати, вимірювати розміри, шліфувати, малювали фарбами».
«Якщо така дитина щось своїми руками зробить – то дуже багато», – говорить пан Роман, який приїздить сюди разом з сином і донькою з села Майдан. Мусить бути з ними, бо лиш його слухають. Каже, недавно в Пасічній біля церкви зі своїми дітьми на ярмарку торгували.
З-під лоба на гостей підглядає «телемайстер» Тарас. Дуже любить ремонтувати різну техніку. На шиї в нього червоний касетний магнітофон. Відволікається від шліфування, простягає навушники. Там лунають колядки.
Страшенно активний Іван встигає і говорити, і працювати. Лиш нічого не зрозуміло. Олександр Некраш каже, вже трохи розуміє, а ще має хлопців, які з Іваном дружать довше і перекладають його.
«Вони всі нормальні люди, які просто мають свої особливості», – посміхається Олександр.
В іншій майстерні всі зосереджені на різдвяних листівках. Вирізають, складають, клеять. Раді гостям. Із захватом показують на кілька десятків готових листівок – гарні.
Із швейної майстерні, що поруч, приходить Наталія Годованець. Поправляє сину Володі волосся. Той балакучий Іван у столярні – теж її син.
«Думала, такого ставлення до наших дітей вже не існує, – говорить пані Наталя. – Вже 10 років тут. Приходимо щодня. Я щось помагаю чи маю час на свої справи. Хоча з синами всюди ходжу. Вони чемні. Помагають, підгадують, аби я нічого не забула. От, у лікарні піду до лікаря, а вони чекають. Хтось хоче зайти, а вони: «Не йди, там моя мама».
Певно, найбільш зосереджена атмосфера у майстерні крою та шиття. Тут світло, просторо. На стінах вишиті картини, манекени у вишиванках, десь на полицях вироби з бісеру, в’язані речі.
Усі картини – Петрові. Кремезного чоловіка з добрими очима. Він найкраще працює в техніці вибивання картин з ниток. Чоловік соромиться, не може вселити нитку у спеціальну голку. Потім розказує, що малює на тканині узір і по ньому протягує нитки. Одна за одною і виходить така м’яка картина.
Посеред кімнати у візку лежить Роман. У нього тяжка форма ДЦП. У майстерні жартують, що він директор, мовляв, за всіма наглядає. Романа привозить бабуся – баба Оксана, як її тут усі називають.
Жінка теж за роботою. З Олею – ще однією підопічною центру – нарізають начинки для новорічних іграшок.
У найсвітлішому куті Любомир стежить за швейною машинкою, аби нитки вистачило. Вона автоматично набиває узори. Потім їх вирізають, обшивають і клеять на листівки. Любомир показує, які вже зробили. Червоніє, каже, таку зробить і для своєї дівчини Маші.
В теплиці Андрій – у нього синдром Дауна, підливає вазони. Дуже серйозний. Але скажеш слово – розпливається в посмішці. Всі вазони з квітами називає тюльпанами.
Поруч розбризкує воду на кожну рослину Олег. Сміється, що не тюльпани. Але назви теж не знає.
«Я вам краще про футбол розкажу», – дуже голосно каже він. Олег – капітан команди «Карітасу». Бідкається, що холодно і футбол лише в залі. Та й до вазонів він не дуже, але попросили прийти підлити. Всі рослини у теплиці також на продаж.
У «Карітасі» готові ділитися добром – бо то їхня робота.
