Сексуальна експлуатація, викрадення інвалідів, продаж дітей — нам здається, що це сюжети якихось фільмів. Насправді ж, це все тут і зараз, ці історії трапляються з реальними прикарпатцями. Як працюють сучасні торговці живим товаром і чи є можливість вберегти себе?
Наприкінці червня держдепартамент США оприлюднив щорічну доповідь щодо ситуації з торгівлі людьми у світі. Україну включили у другу, передостанню категорію — країн, які «не повністю відповідають мінімальним стандартам щодо протидії торгівлі людьми». На такому ж рівні у Європі опинилася Білорусь та Албанія. Гірше – тільки в Росії.
Секс і труд
Уже близько десяти років підтримкою прикарпатців, які побували у рабстві, займається благодійний фонд «Карітас». Тут бачили десятки доль, скалічених чужою жадобою, кажуть, кожна історія по-своєму трагічна, та, на жаль, усі вони підпадають під один шаблон — такі собі граблі, на які люди наступають раз за разом.
Як розповідає виконавчий директор БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» Наталя Козакевич, серед видів торгівлі людьми розрізняють сексуальне та трудове рабство, змушування до жебракування та торгівлю органами. На щастя, останнього в нашій області зафіксовано не було. Щодо решти, то Козакевич погоджується розповісти реальні історії, зі зрозумілих причин — без імен. Каже, говорити про це треба, аби люди розуміли, на які гачки трафікери (торговці) ловлять своїх жертв.
Сімейний бізнес. Нині фонд помагає кільком героям цієї історії. Було так. Молода жінка, наша землячка, працює у Польщі. Знайомиться з чоловіком, який пропонує їй бізнес. Разом з ним вертається додому, представляє своїм нареченим і власником супермаркету, якому потрібен персонал. Зарплата — 1000 доларів. Немає паспорта — зробимо, візу — також, за все віддасте потім. І пішла по друзях-знайомих вербувати дівчат. Набирали групи по 3‑4 людини, у машину й за кордон. Там селили у квартирі, купували одяг і – вперед до праці. Тільки жодного супермаркету не було, лиш жадібні до розваг чоловіки. Не хочеш працювати, тоді згадай про борг. Варіантів два — або відпрацьовуєш сама, або привозиш замість себе двох дівчат. Таким чином самі жертви ставали співучасниками, навіть родичів привозили. До цієї справи бізнес-леді залучила і свою маму, яка також вербувала дівчат.
Достовірно не відомо, скільки було жертв, у «Карітасі» кажуть — по кримінальній справі проходило п’ятеро. Так, цю жінку зловили, вона отримала 3,5 роки з конфіскацією майна. Мамі дали п’ять років, але, зважаючи на позитивну характеристику та старший вік, — відбулася умовним. А поляк? А він у Польщі.
Іракські полонені. А ця історія добре ілюструє трудове рабство. Сталося все минулого літа. Кмітливий громадянин Болгарії укладає договір підряду з іракською фірмою на будівельні роботи. Працівників шукає в Україні. Спрацьовує сарафанне радіо — знайомі дзвонять знайомим. Хочеш працювати в Іраку? Тоді такого-то дня приїжджай у Харків. Там їх зустрічає людина, з якою купують туристичні візи та квитки на літак до Стамбула. Перетнути звідти кордон з Іраком — не проблема. Далі везуть на будову й навіть укладають договори, щоправда, без печаток. Через місяць дають частину зарплати зі словами — може, у вас є знайомі, які б хотіли заробити, дзвоніть. Народ підтягується. Але та зарплата була останньою. А далі — територія під охороною, паспортів немає, спека, а болгарин припиняє привозити воду та харчі. Пастка. Люди бунтують, малюють плакати, аби привернути увагу місцевих. Таким чином інформація дійшла у міжнародну організацію з міграції. Ті вже возили їжу, воду, займалися поверненням додому. Болгарина і слід простив. Іракська фірма нікому нічого не винна, у неї підряд. А там було 100 українців. Всі — із західних областей.
Щодо жебракування, то за останні три роки на Прикарпатті порушено три кримінальні справи за викрадення інвалідів та примушування їх до такого заробітку, каже Наталя Козакевич. Є й більш шокуючі прецеденти — дві кримінальні справи проти батьків, які продали власних дітей.
Усе міняється
Як розповідає Наталя Козакевич, з 2004 року, відколи фонд почав займатися протидією торгівлі людьми та допомогою жертвам, тенденції відчутно змінилися. «Тоді Україна була постачальником живого товару для інших країн, — каже вона. — Нині ж міжнародна спільнота розглядає нас ще й як країну, де здійснюється експлуатація».
Якщо раніше в основному жертвами ставали жінки (сексуальна експлуатація), то нині все більше маємо жертв трудової експлуатації — чоловіків. Так, за даними фонду, у 2010 році по допомогу до них звернулися 25 потерпілих (6 жінок і 19 чоловіків), 2011 — 18 (13 жінок, 5 чоловіків), 2012 — 21 (8 жінок, 13 чоловіків).
«Але звертаються далеко не всі, — говорить Козакевич. — Здебільшого жертви сексуальної експлуатації, це дуже закрита група. Жінка, яка вирвалася з того пекла, бажає, аби більше ніхто про це не знав. Чоловікові також дуже важко сприйняти, що він був у трудовому рабстві, він же чоловік». Тому працюють переважно з тими, по чиїх ситуаціях вже відкриті кримінальні справи, і їм потрібна допомога юриста, психолога і т.д.
Збережи себе
Звісно, кожному з нас здається, що таке може трапитися з ким завгодно, тільки не з нами. Але… Тож їдучи за кордон на заробітки, варто хоча б по мінімуму підстрахувати себе.
Перше, якщо шукаєте легальну роботу через фірму. На жаль, каже Наталя Козакевич, у нас немає фірм, які справді легальна працюють у цій сфері, хоча в області й зареєстровано кілька таких. Насправді ж їхнє працевлаштування зводиться лише до консультаційних послуг.
«Була у нас молода сім’я, студенти, які їздили на літо до Польщі, — розказує вона. — Влаштовувалися через фірму, договір був польською. По факту отримали 16-18 годинний робочий день, чоловік смажив у фритюрі напівфабрикати, жінка їх сортувала. Вернулися з попеченими руками, заплатили їм мізер. Коли тут, у Франківську, вирішили йти до суду, то виявилося, що підстав судитися з фірмою немає. Бо у договорі вказано — консультативні послуги».
Треба знати, продовжує пані Наталя, що для роботи у будь-якій країні, навіть з безвізовим в’їздом, потрібен дозвіл на працю. Отримати його можна тільки особисто — заносите відповідний пакет документів у посольство і вам ставлять відмітку в паспорті.
Далі, трудовий контракт має бути нотаріально перекладений. За даними у ньому варто перевірити саму фірму — чи існує, чим займається.
Третє, в будь-якому випадку позаписуйте усі можливі телефони урядових чи неурядових організацій, до яких можна у разі чого звернутися по допомогу.
І четверте, зробіть ксерокопію українського та закордонного паспортів. Якщо у вас забрали паспорт, це ще не означає, що ви не можете піти в поліцію. Ксерокопія пришвидшить процес ідентифікації. «Так, ти можеш бути покараний за нелегальне перебування, — каже Наталя Козакевич. — Але це краще, ніж рабство чи взагалі смерть».
Comments are closed.