В четвер, 13 листопада, в ОКЛ презентували адаптивний майданчик для реабілітації військових. Майданчик просто неба відтворює умови, максимально наближені до повсякденних.
Ініціаторкою проєкту стала Наталка Найда, співзасновниця простору «ветераницивільні Петрос». Майданчик облаштували повністю за грантові кошти — без жодної гривні з міського чи обласного бюджету. Це перша в області локація, що імітує реальні міські умови і допоможе готувати військових і цивільних після травм до подолання таких бар’єрів як сходи, бордюри, бруківка, щебінь і пісок, пише Репортер.
Свіже повітря і підготовка до викликів міста
Катерина Загородня, завідувачка центру фізичної та реабілітаційної медицини ОКЛ розповідає, що ключовим елементом сучасної реабілітації є соціальний компонент.
Коли пацієнт повертається з лікарні додому чи на роботу, він долає бар’єри й перешкоди: нерівні поверхні, пандуси, бордюри. Нам було критично важливо створити місце, можна тренувати подолання цих викликів, перш ніж зіткнеться з ними у реальному житті, — говорить Загородня.
На подвір’ї облаштовані ділянки з різними типами покриття — пісок, щебінь, колоди, сходи, пагорби з кутом нахилу, що відповідає нормативним кутам нахилу пандусів. Тут пацієнти на протезах, милицях чи колісних кріслах вчаться долати побутові складнощі, відпрацьовують баланс і техніку руху.
Катерина Загородня додає, що заняття на вулиці дають пацієнтам додаткову мотивацію.Разом із тим майданчик має і зони відпочинку: місце для гри в шашки, столики, де можна пообідати чи відпочити.
«Воно їх мотивує те, щоб вони вийшли зі стін, нарешті з закладу… І найважливіше, що тут кожен може знайти свою зону. Хтось захоче пограти шашки… Хтось може на кріслі посидіти за столиком і пообідати», – каже Загородня.
Ініціаторка простору Наталка Найда розповідає, ідея виникла випадково. Вона понад два роки організовує для військових заняття зі стрільби з лука на території лікарні. Одного разу, шукаючи вбиральню, натрапила на тихий двір позаду корпусу.
Я побачила це місце й одразу подумала: тут можна зробити щось круте. Ми багато працюємо з реабілітологами і вирішили створити спільний проєкт, щоб хлопці й дівчата могли відновлюватися на свіжому повітрі, – розповідає Найда. – Фінансування на цей майданчик ми отримали завдяки нашим партнерам… І жодної гривні ми не використали ні з державного, ні з міського бюджету.
Команда разом із архітекторами та фізичними терапевтами працювала над проєктом майже п’ять місяців. Вони ставили за мету мінімально втручатися в природний простір і використати наявні ресурси. Наприклад, усі лавки – відреставровані.
Майданчик ще планують доповнювати: наступного року оновлять асфальт, встановлять тренажери, гамаки, облаштують окреме місце для стрільби з лука. Уже закупили великий надувний екран, щоб проводити вечірні кінопокази просто неба.
Долати бар’єри і страх
Боєць 3 штурмової бригади Артем Передереєв проходить в ОКЛ реабілітацію майже рік. Після травм, отриманих від ворожого дрону, він втратив обидві ноги. Каже, що такі перешкоди — це саме те, чого бракує у приміщеннях. Він їх вчився долати на колісному кріслі вже в реальних умовах. Тож дуже добре, що пацієнти лікарні зможуть отримати навики ще до виходу в місто.
У лікарні – рівні поверхні. А тут – як у реальному місті. По колодах їхати – як по поганій бруківці. Але найважче все-таки долати пісок. Це максимальна імітація умов, які можуть статися в місті, – говорить Артем. Важко на початку, особливо коли тільки починаєш їздити користуватися кріслом колісним. А тут – максимально наближена до реальних умов.
Піхотинець 82 бригади Руслан Ляшенко з Борисполя вчиться ходити на милицях після ампутації. У липні цього року він втратив ногу після підриву на міні, а інша нога отримала два переломи. Випробувавши з реабілітологом тренувальні сходи, зізнається, що це його другий досвід. Відтак було складно, але це допомагає долати страх.
Тут мені допомогли піднятися на ноги, бо на цю ногу я взагалі не міг стати, – розповідає Руслан. – Якщо не втриматись трошки, можна легко покотитися. Наприклад, якщо неправильно поставиш милицю. Або ставиш милицю, потім стрибаєш ногою і нога зісковзує, тоді можна впасти. Якщо хочеш ходити, то треба прислухатися, займатися різними вправами. І ці сходинки якраз допомагають долати невпевненість і страх.
Фізичний терапевт Валерій Сушилов пояснює: кожна ділянка подвір’я тренує окремі навички — від контролю крісла на сипучих поверхнях до маневрування на ухилах. Деякі пацієнти на початку можуть подолати лише половину шляху. І тренуваннями досягають результату, щоб він міг проїхати якомога більше разів.
На початку пацієнтові буде тяжко навіть сидіти на колісному кріслі. І важливо показати те, що його буде чекати. У нашому відділенні проїхатися просто, бо в нас рівненько все – зроблено в нуль. Тут на колодах можна зрозуміти, що крісло може трясти вперед чи на бік. Майданчик допомагає зрозуміти, які навички потрібні, як треба нахилитися, штовхнути крісло, наскільки взяти більший радіус потрібен, щоб повернути колесо, – говорить Сушилов.
Майданчик працюватиме цілорічно. Зокрема і взимку, бо у щоденному житті доводиться виходити на вулицю за будь-якої погоди, а сніг і ожеледиця ще більше ускладнюють і без того непрості перешкоди.
Читайте також: У Франківську відкриють «Бійцівський клуб «Петрос» для підтримки ветеранів
