Красти ідеї нині майже модно, бо легко: інтернет дотягнеться всюди. Присвоювати чужі думки, вислови, цілі роботи стало звичним не лише в Україні, а й у світі. Було б бажання. Не цураються цього дизайнери, піарники, журналісти, політики. Одних викривають, знаходяться інші. Звідки таке захоплення плагіатом?
Пошук у поміч
Наприклад, минулого року в журналі «БізнесМАN» директор піар-агенції «PR Energy» Ганна Крисюк надрукувала статтю «Що таке піар і яке його значення у суспільстві?». Франківські блогери одразу звинуватили її в тому, що писала вона не сама, натякнули на плагіат. Крисюк напрочуд легко витримала укол, чемно подякувала та пообіцяла взяти це до уваги. І, напевно, взяла, бо більше такого не бачили.
А влітку цього року плагіат зустрівся у виступі голови Івано-Франківської облради Василя Скрипничука. Привітальне слово, з яким він виступив у філармонії та яке потім було надруковане в пресі, виглядало на компіляцію чужих текстів.
Таке перевіряється просто. Беремо перший-ліпший абзац, копіюємо та вставляємо в інтернет-пошук. Наприклад, «Конституція – це не програма розвитку держави та суспільства й відповідних дій у межах цього розвитку. Вона ґрунтується передусім на реальних досягненнях суспільства».
Знаходимо купу всякого. Найбільш схожий на виступ Скрипничука – реферат харківського студента. А цей, напевно, здер або з навчального посібника «Конституційне право України», або в колеги, який узяв у когось іншого. Хоча голова облради міг звернутись і до першоджерела – того ж посібника.
Ставимо в пошук прикінцеве речення: «Ми прагнемо, щоб задекларовані права стали реальністю, щоб люди почувалися захищеними і впевнено дивилися в майбутнє». Що бачимо? На 100 % згідні з Василем Скрипничуком: Миколаївська обласна рада профспілок, Перечинська райрада, Нововолинська міськрада, Вінницька ОДА і т. д. Хто в кого позичив – яка різниця, добре що хоч усі прагнуть, аби ті права стали реальністю. Справжнього автора цього гарно-банального набору вже ніхто не знайде, і навряд чи він хоче, аби це сталося.
А тепер найсвіжіше. Минулого тижня в Івано-Франківську відбувся «Галицький бал». Пишучи про нього, прес-служба ОДА скористалася новинкою 2012 року. Та адаптуючи її до сьогодення, трохи помилилася. Так на офіційному сайті ОДА з’явилося повідомлення про те, що гостем балу став експерт з економіки Грузії Іраклій Леквінадзе. Але цьогоріч він не приїжджав…
Чужими словами
Не гребують плагіатом і урядовці. На початку жовтня цього року прем’єр-міністру Миколі Азарову закинули звинувачення в тому, що його привітання до Дня вчителя дуже схоже на слова ректора Херсонського університету, опубліковані днем раніше. Можливо, прем’єр тут не дуже винен, йому й говорити складно, а вже писати… А от його прес-служба, певно, отримала на горіхи.
Нинішній міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова до крадіжки в ректора не опустилася. Влітку 2011 року під час виступу в Києво-Могилянській академії в ранзі секретаря РНБО вона говорила словами легендарного засновника компанії Apple Стіва Джобса з його не менш легендарної промови перед студентами Стенфорда у 2005 році.
Та навіть найбільший український науковець Віктор Янукович погорів на плагіаті. Президент видав в Австрії англомовну книгу «Opportunity Ukraine» (Україна – країна можливостей). Обіцяв, що згодом її перекладуть на українську, але не склалося. Адже прискіпливі журналісти з «Української правди» знайшли у книзі не лише позичені ідеї, а й цілі абзаци чужих текстів.
Давно забуте
У плагіаті свого часу звинувачували багатьох: Вільяма Шекспіра, Джека Лондона, Олексія Толстого, Герберта Уеллса, із відомих сучасників – Барака Обаму, Джеймса Камерона, серед брендів – Chanel, Apple та ще купу відомих і не дуже імен і компаній. Ймовірно, багато люду, адаптуючи під себе чужі ідеї та слова, вважає, що робить добру справу, бо головне не автор, а зміст. Адже людство живе тисячоліття, і майже все нове є просто добре забуте.
Але за останні роки плагіату таки побільшало. Чому? По-перше, красти легше – є інтернет. І виявляти нескладно – є пошук в інтернеті. Та й світ тепер геть маленький, усі всіх можуть побачити та почути. Тому регулярно виникають скандали в шоу-бізнесі, в рекламі, в політиці, інших галузях. До речі, імідж наших політиків від того не надто страждає. Бо якби ж то був єдиний їхній гріх…
Та звідки звичка красти? Невже погано вчились у школі та вишах? А може навпаки? Саме плагіатити, компілювати та списувати нині вчиться кожен школяр і студент. Реферати, курсові, дипломні роботи. Навіщо думати – все вже є в мережі. Навіть вчителі та викладачі ставляться до цього поблажливо, добре, що хоч не всі.
Отже, виглядає, далі плагіату буде ще більше. Поки за це не каратимуть. Як? Є законодавство про авторське право. Є всенародний осуд. Смішно? Аби лише плагіатори не сміялись.
Comments are closed.