Уже майже два роки 38-річний Микола Шиптур з Івано-Франківська перебуває в колонії №1 міста Сімферополя. Чоловіка звинувачують у замаху на вбивство та незаконному зберіганні зброї. Юристи з Гельсинської спілки з прав людини вважають, що справа містить ознаки політичного переслідування. Чи є шанси витягнути франківця в Україну?
Передісторія
Микола Шиптур одружений, має дружину та сина. До Майдану родина Шиптурів кілька років жила та працювала в Іспанії, потім повернулася в Україну. Коли почався Майдан, Микола, як і багато інших, відправився до столиці. Там був в охороні КМДА.
На початку березня 2014 року він разом з кількома майданівцями поїхав до Криму, аби підтримати акцію до 200-річчя Тараса Шевченка. Там 9 березня мирних активістів побила так звана «кримська самооборона». Деяким майданівцям, зокрема й Миколі, вдалося вирватись і заховатися на орендованій квартирі. Але «самооборонівці» взяли в заручники дівчину, з якою приїхали активісти, та змусили її показати ту квартиру. Майданівці почали тікати.
Миколу Шиптура наздогнали в парку та побили. Чоловік вирвався, знову побіг, але втягнув пістолет і кілька разів вистрілив під ноги «сомооборонівцям». Пістолет Макарова, за його словами, Микола знайшов, розбираючи барикади на Інститутській.
Втекти йому не вдалося. Вже назавтра відбувся суд, Миколу Шиптура відправили в СІЗО. А 28 квітня 2015 року його засудили до 10 років колонії суворого режиму за незаконне перевезення зброї та замах на вбивство. Таке рішення виніс суддя окупаційного Гагаринського райсуду міста Севастополя Володимир Сибула. 16 червня того ж року була апеляція, але суд лише зменшив покарання до дев’яти років.
Втратила віру
За словами юриста Української гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Дарії Свиридової, кілька місяців тому до них за допомогою звернулася дружина Миколи Шиптура — Юлія.
«Але звернулися вже тоді, коли він, на жаль, уже перебував у колонії і відбував покарання, — говорить Свиридова. — Як виявилося, інформація по ньому була швидше — у доповідях кримської-правозахисної групи, у 2014 році. Тоді, на жаль, мало хто звернув увагу на його справу, що він фактично потерпає як політичний в’язень. Коли ж почали розбиратися з матеріалами справи, то з’ясували, що він сидить за політично вмотивованим обвинуваченням. Адже його переслідували, а після цього він був засуджений за спротив незаконного його затримання з боку кримської самооборони».
За словами Дарії Свиридової, справа Шиптура обговорюється, зокрема й з уповноваженим з прав людини, але вони змушені констатувати, що ані політичних, ані правових зрозумілих механізмів допомоги — немає.
«Репортер» пробував зв’язатися з дружиною Миколи Шиптура — Юлією. Детальніше поспілкуватися з нею довго не вдалося. Жінка вибачилась і сказала, що не хоче про це говорити, їй боляче згадувати. Говорить, що вже приїздили, писали, але нічого не допомогло. Юлія вже зверталась у всі можливі установи та правові організації, аби її чоловікові допомогли. Каже, винен він лише в тому, що патріот. Звісно, їй до нього не байдуже, жінка просто втратила віру, що влада чи журналісти можуть хоч щось зробити.
Якби тиснули жвавіше
Керівник адвокаційного центру УГСПЛ Борис Захаров повідомив, що справу Миколи Шиптура вони підтримують і будуть доповнювати скаргою до Європейського суду з прав людини.
«Шанси витягнути його звідти найближчим часом не дуже великі, — каже Борис Захаров. — Чому? Якщо справи Олега Сенцова чи Олександра Кольченка не мають жодних підстав, тобто вони повністю сфабриковані, то тут дії кваліфікували інакше. Наприклад, у нього була вогнепальна зброя, він оборонявся, аби зберегти собі життя та здоров’я. Йому можуть інкримінувати незаконне зберігання зброї, але замаху на вбивство там не може бути».
Борис Захаров говорить, що до Шиптура може бути застосований договір про екстрадицію, аби він відбував покарання на території України. А тут уже можна влаштувати перегляд справи, обвинуватити його у незаконному зберіганні зброї та умовно-достроково звільнити. Але це не просто.
За словами Захарова, таких «бранців Кремля» дуже багато. Є полонені, заручники, яких утримують у так званих ДНР та ЛНР. Ними займається Мінська контактна група. Але ще є понад 30 заручників у Росії та в Криму.
«З кримчанами ситуація складніша, адже всіх кримчан Росія вважає громадянами не України, а Росії, — говорить Борис Захаров. — Вони не хочуть поширювати на кримчан закон про екстрадицію. Хоча у справах Кольченка і Сенцова, їх визнали громадянами України, тому до них це може бути застосовано».
Також, за словами Захарова, є інша велика група бранців — кримські татари. Є «Справа мусульман», де ув’язнено 19 осіб, яким «шиють» екстремістську діяльність. Є «Справа 26 лютого» — проти замголови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза, а з ним ще дев’ять людей, яких звинувачують у масових заворушеннях.
Ще є кілька адміністративних справ по 3 травню — зустріч Мустафи Джемілєва, а також низка справ проти журналістів, зокрема, Миколи Семена.
Як їх визволяти? Борис Захаров каже, треба застосовувати дипломатичні та правові механізми й тиснути на Росію через міжнародні суди.
«Якби би ми жвавіше тиснули на Росію, заарештовували їхнє майно, а головне — переслідували осіб, які переслідують наших політв’язнів, тоді я думаю процес звільнення йшов би жвавіше, — вважає керівник адвокаційного центру УГСПЛ. — За кожним прізвищем нашого політв’язня стоять слідчі, які їх катували, прокурори, судді, і ми всіх їх маємо переслідувати в кримінальному порядку».
