Напередодні Великого посту ми вирішили нагадати собі й іншим, як правильно його дотримуватися. Ексклюзивні пісні рецепти та настанови – з кухні Манявського скиту.
 |
За запахом…
Дорогою до монастиря, по заметених стежках, повз засніжені дерева, виникає враження, що скоро знову Різдво. В оману вводить ще й невеличка прикрашена ялиночка посеред території скиту. Здається, час зупинився. Тихо та спокійно. Втім, скільки б разів тут не бував, не фотографував усе до найменших дрібниць, а все одно щоразу помічаєш щось нове.
Назустріч йдуть чоловіки у робочому теплому одязі. На плечах лопати. Всі такі бородаті, певно, точно монахи або послушники. Вітаємося та питаємо, де шукати старших. «У нас якраз обідня, то йдіть до трапезної, – спроваджує один із бороданів. – Прямо, а там побачите дерев’яну вирізьблену табличку».
Знайшли. Далі вже прямуємо за запахом. Стрімкими сходами піднімаємося нагору – до їдальні. Тут дуже світло від численних віконець, на стінах всюди ікони, витає запах щойно закінченого обіду. З іншого приміщення чуємо веселі голоси, шкварчання, брязкіт посуду – там монастирська кухня. Дуже простора, посередині довжезний стіл. На двох газових плитках щось вариться та смажиться. Молоденький монах у чорній довгій одежі помішує цибулю, інший чернець з ганчіркою протирає столи. Всі уважно слухають настанови жвавої жіночки у білому ковпаку. Це пані Надія – місцева селянка, вже кілька років допомагає на монастирській кухні. «Добре тут, легко, – посміхається жінка, – на поміч завжди когось приставлять. Разом і готуємо».
Життя за статутом
Певно, немає кращого місця для бесід, як затишна кухня. Все ж таки тут якось легше думається, якось творчо та зрозуміло. А на монастирській кухні й поготів. От ігумен монастиря отець Паісій з радістю погодився розповісти про тутешні приготування до посту.
«Великий піст є найціннішим, тому що під час цього періоду людина має можливість оцінити свої вчинки, покаятися та виправитися, – каже монах. – Змінити свій погляд на життя, свій внутрішній стан, наблизитися до Бога. Цього року початок Великого посту припадає на 27 лютого, але перед ним є дві підготовчі неділі. Перша – аби усвідомити свої гріхи – неділя митаря та фарисея. Друга неділя – блудного сина. Ця притча є великим показом смирення».
До речі, у перші дні посту у монастирі нічого не їдять. З понеділка перша трапеза – аж у п’ятницю, коли освячують колово (варену пшеницю з сухофруктами). Це і є перша варена страва за тиждень. Доти у монастирі немає ані обіду, ні вечері. І монахи, і послушники, і студенти-семінаристи всі цього дотримуються. Також щодня протягом усього посту у монастирі правляться особливі богослужіння – читають покаяльний канон Андрія Критського. «Якщо його читати та уважно вслухатися, то кожна людина у тих словах знайде себе: свій спосіб життя, непослух, віддалення від Бога, – говорить ігумен. – Цей канон надихає людину на правильне проведення посту».
Певно, найправильніше його можна провести у стінах монастиря. На цей період до Маняви приїздить чимало паломників. Живучи тут, вони виконують усі правила, які є однаковими для всіх – монахів, послушників, студентів та паломників. Підйом на світанку, відвідувати всі відправи, молитися, працювати – це все загальноприйнятий статут монастиря. Коли хтось цього не виконує, на нього чекає покарання. Наприклад, биття поклонів.
 |
Смачно – з молитвою
Наразі у монастирі живуть вісім монахів і стільки ж послушників. Також вже два роки при монастирі діє духовна семінарія від Івано-Франківського богословського інституту. Ченці кажуть, що таким чином відновлюють старі традиції, адже колись саме при монастирях діяли перші школи. Зараз тут перебуває близько 60 студентів. Частина з них живе у монастирі, а частина недалеко – у колишньому лісництві. Роботи вистачає на всіх.
«Маємо своє невеличке господарство, – говорить ігумен Паісій. – Є у нас пасіки, тому маємо свій запашний мед. Тримаємо тварин: кози, качки, гуси, кури, коника. Маємо земельну ділянку, яку оремо, обробляємо та садимо, що потрібно».
Що вирощують – з того й готують. Літом консервують овочі, в діжках квасять капусту. Зі свого саду збирають яблука та груші – з них заготовляють сушениці для узвару. Також монахи ходять у гори, збирають гриби, а хто розуміється на травах, то й збирають на чай: чебрець, мелісу, м’яту, липу, афинник. Трав’яний чай з медом, ну дуже тут смачний…
Під час Великого посту олію можна вживати не кожен день. У понеділок, середу та п’ятницю все вариться лише на воді. М’яса ченці не їдять навіть на Великдень, а риба є делікатесом – лише на великі свята.
Найпопулярніша тутешня страва, яку дуже полюбляють монахи та паломники, – це книдлі. «Коронна їжа туристів, – посміхається отець Паісій. – Варену картоплю перемелюємо на м’ясорубці, додаємо трохи борошна, солі, робимо таку ковбаску, ріжемо на шматки й варимо. Все це заправляємо смаженою цибулькою. Туристи щоразу питають рецепт».
Якихось особливих страв і таємниць на монастирській кухні немає. Кажуть, готують все звичайне, пісне, але з благословенням та молитвою. Певно, це і є головний секрет неймовірного смаку. Повірте на слово, картопля у мундирах з капустою вдома так не посмакує.
