Чому молоді жінки, дівчата відмовляються від світського, звичного для більшості життя та присвячують себе Богу? Дуже часто ми думаємо – напевно, щось трапилося. Як усе відбувається насправді, «Репортеру» розповіли самі монахині.
- Монахині, які тиждень тому прийняли обіт
Бог дав ласку
Жіночий монастир Сестер Воплоченого Слова у прифранківському селі Крихівці. Своє життя монахині називають надприродним. Кажуть, їх покликав Бог. Відтепер у них інші імена, інше життя. Тут усі Марії. Згромадження Воплоченого Слова має свою заступницю – Богородицю. Сестри беруть її ім’я та намагаються жити так, як вона.
«Я не хотіла бути монахинею, – розповідає сестра Марія Благовіщення, – мріяла вийти заміж, але Бог дав ласку розпізнати своє покликання. І я жодного разу не пошкодувала».
Монахині вже не зручно у звичайному одязі, друге ім’я їй ближче за дане батьками, а обручка на правій руці говорить про вічний обіт Богові. Коли 18-річна Оксана йшла у монахині, то мама їй казала:
«Дитино, ти зі своїм характером на третій день підеш з монастиря».
Помилилася. Сестра Марія Благовіщення вже 15 років живе монашим життям.
«Я ще як була підлітком, робила тести на характер, то я – холерик і сангвінік наполовину. Уявіть, яка суміш? – посміхається монахиня. – Але якраз у цьому і є покликання – побороти свій характер. Я знаю, яка я є, але Бог все одно хоче, щоб я тут була. Тому прошу Бога допомогти, та й сама стараюсь».
Світські думки та вчинки не чужі монахиням.
«Ми звичайні люди, – каже Марія Благовіщення, – але ми з цим боремося». Чи вдається? «Звісно, але так триватиме все життя, – знов посміхається сестра. – Адже диявол бачить, що ми хочемо жити краще, і ще більше заважає».
Обов’язок матері
Але от кому було найважче, то це батькам, зізнається сестра Марія. Коли дізналися, що їхня Оксана йде в монахині, почали звинувачувати себе, що «не догледіли дитину». А тато дівчини взагалі був далекий від церкви, то йому було ще тяжче.
Сестра Марія від Хреста пам’ятає, як плакала її мама, коли почула від доньки: «Я йду в монастир». Адже її Іра зустрічалася з хлопцем, мала бути вчителькою англійської, займалася карате. Та одна піша проща від Стрия до Гошова на Покрови круто змінила її життя.
«Коли я йшла в монастир, то чітко розуміла, що не вийду заміж і не матиму дітей, – каже сестра Марія від Хреста. – Але я знаю, як зможу себе тут реалізувати. До нас приходять люди порадитися, поговорити, і перед кожним у нас є обов’язок матері. Хто б це не був, чоловік чи жінка, ми молимося за них та дивимося на них як на дітей, яких нам посилає Бог».
До стереотипу, що у монахині йдуть, «бо щось сталося», сестри ставляться спокійно. Кажуть, якщо тікати у монастир від розчарування чи горя, то й дня тут не витримаєш.
Секрети щастя
Саме так думала про монаше життя й колишній юрист Марія, а тепер сестра Марія Обрадованна. Тиждень тому дівчина прийняла габіт. Їй 24. Ніби все було добре. А в душі – порожнеча. Думала, її заповнить родина, діти.
«Кожна людина шукає щастя, – говорить сестра Марія Обрадованна. – І я шукала. Думала, буду щаслива, коли в мене з’явиться звичайна християнська сім’я, як у моїх батьків». Та не судилося. Випадково дізналася про монастир, про духовні вправи і вже було не до сім’ї.
Що таке духовні вправи? Це три-чотири дні у монастирі у повній тиші. Розмовляти можна тільки з отцем.
«Зараз такий темп життя, що виникає враження, ніби ти те життя пробігаєш, – каже монахиня. – До монастиря мене це просто лякало – вже стільки часу минуло, а за плечима – нічого. А тут ти на чотири дні зупиняєшся і дивишся ніби зверху, впорядковуєш думки, аналізуєш і думаєш, що маєш робити далі».
Монаше життя теж швидке, каже сестра, але ціна зовсім інша – все присвячене Богу.
Духовні вправи може робити будь-хто і не для того, аби піти в монахи, а щоб зрозуміти себе самого.
Колишній маркетолог Оксана дуже багато працювала, а відпочинок знаходила у монастирі. Та, нарешті, зрозуміла, що теж хоче віддати життя Богові.
«Я не можу передати це словами, – каже сестра Марія Вероніка від Ісуса. – Це щастя у вірі, у розумі, що ти робиш все, як потрібно, як показує Бог. Таке щастя більше ніде не зустрінеш».
На ці слова стверджувально киває головою невисока тендітна дівчина. Ще тиждень тому – Галюня (так кликали її монахині), а тепер сестра Марія Провидіння розповідає свою історію. Коли їй було 10, помер тато, у родині було троє дітей. Мама пішла працювати у нічну зміну, а діти лишилися вдома. В той вечір монахині носили подарунки від Святого Миколая.
«Мене досі дивує, чому ми відчинили їм двері, – говорить сестра Марія. – Для мене то було Боже провидіння. Але тоді мені не було цікаво, хто такі сестри. Я просто мріяла про ляльку і мені її подарували».
З того часу щотижня дівчинка ходила до монастиря. І завжди порівнювала своє життя з монашим. «От, повертаєшся додому, бачиш світських людей, а вони постійно сумні, – каже сестра Марія. – А коли я приходила в монастир, то завжди відновлювалася духом».
Зараз монахині 17 років, вона відмовилася від посиденьок з подружками, побачень з хлопцями та майбутнього материнства. Впевнена – це назавжди.
У монастирі складають три обіти: послух (бути смиренним), убогість (не мати особистих речей) і чистота (не виходити заміж). У Згромадженні Воплоченого Слова є ще четвертий обіт – відданість Богородиці.
Що одразу кидається в очі – це те, що монахині виглядають значно молодшими свого віку. В чому секрет? Кажуть, щасливі, та й усе.
