Перший добровольчий шпиталь БРАСС працює уже 2,5 роки, лікуючи поранених захисників та захисниць. Це ортопедо-травматологічний стаціонар з операційною, післяопераційним відновленням і реабілітацією, який знаходиться на території Лисецької громади.
Як розповідає керівник шпиталю БРАСС Станіслав Онищук, нині тут перебуває 18 пацієнтів.
Останні місяці чотири ми працюємо в режимі перевантаження, – каже він. – У нас є 14 ліжок, але кількість звернень і від керівників військових частин, і від самих бійців, і часто від франківських лікарень настільки велика, що ми не маємо сили відмовити та беремо навіть більше пацієнтів, ніж тут передбачено.
Усього від початку великої війни тут пролікували близько 510 військових, в середньому люди тут перебувають три тижні. Хоча, звісно, є і винятки.
У нас зараз лікується Василь, він мій однокласник, поранений військовий. Внаслідок важкої травми хребта у нього паралізована нижня частина тіла, – розповідає Онищук. – Він рік лікувався в Хорватії і це лікування майже не дало відчутних результатів. А от зараз наприкінці четвертого місяця, він вже відчуває ноги і ми вважаємо, що за кілька місяців він буде ходити.
Лікування у шпиталі для військових безоплатне, витрати покривають завдяки підтримці міської ради, грантових та благодійних коштів.
Гліб Соловей, медичний директор шпиталю БРАСС, розповідає, що особливість закладу в тому, що тут надають повний цикл допомоги хворим.
Зараз у більшості лікарень після того, як пацієнта прооперували, немає можливості дати повноцінну реабілітацію – тобто ЛФК, масаж і так далі. А у нас є повний цикл – дуже потужна команда реабілітологів, масажистів, ерготерапевтів.
Пацієнтів з гострими травмами тут небагато, в основному працюють з наслідками травм – роблять реконструкцію, усувають деформації й таке інше.
Але легких випадків тут немає. Зараз під час війни – усі випадки важкі, – каже медик. – От останній випадок, у нас була важка деформація стегна у хлопця після лікування – неправильно зрослося, довелося виправляти це.
Миколі – 29 років, і він з Гостомеля на Київщині. У шпиталі уже тиждень. На початку війни потрапив в окупацію. Коли Гостомель звільнили, виїхав у Надвірну. Побув там кілька днів і вже 20 березня пішов служити у київську бригаду ТРО. Воював на Харківському напрямку, був командиром мінометного розрахунку.
Після травми мені поставили протез лівого кульшового суглоба і вже списали зі служби, – розповідає він. – Мені порадили сюди приїхати на реабілітацію, оскільки це дуже хороший реабілітаційний центр. Я поїхав і не пошкодував. Хлопці всі такі товариські, вже подружилися, вже як маленька сім’я. Лікар гарний.
Зараз Микола навчається на кризового психолога. Після закінчення хоче працювати, як психолог-реабілітолог.
Хочу допомагати таким, як я. Я більше знаю цю специфіку, цей стан, це відчуття, – каже він.
Читайте: Реабілітація, допомога ЗСУ та енергоефективність – як живе Лисецька громада в часи війни
Престур у Лисецьку громаду організований Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України
