За часів Януковича, три роки тому, головного редактора телерадіокомпанії ВМС України «Бриз» Мирослава Мамчака усунули від керівництва за проукраїнську політику на каналі. Після того, як Росія окупувала Крим, наш земляк, уродженець села Княже Снятинського району, залишився в Севастополі. Про нинішню ситуацію на півострові він розповів «Репортеру».
Анатомія анексії
«Бриз» окупанти захопили ще 9 березня, під час трансляції мітингу на честь 200-річчя Шевченка. Сам захід тоді завершився побоїщем із кубанськими козаками й тітушками.
Наступний день після проведення так званого референдуму нова кримська влада оголосила святковим. Транслювали хіт «Русскіє ідут»», передавали гімни з приводу «падіння «23-річного іга української хунти», журналісти кляли «київську хунту, фашистський Майдан і бандерівців», славили російське майбутнє. Все українське стали квапливо прибирати й утилізувати. Бібліотеку Академії ВМС України – чотири тонни книг – здали в макулатуру.
Головні учасники антиукраїнської змови об’єднали ті святкування з відзначенням 23-ї річниці референдуму 17 березня 1991 року, коли були спроби приєднати Крим до Росії. Мирослав Мамчак, як автор кількох книг із дослідження історії Криму та флоту, порівнює це із севастопольськими «Варфоломіївськими ночами» – більшовицькими погромами 1917-18 років.
Новітні окупанти раділи, що буцімто звершилася історична подія, сміялися з «хахляцкого флоту», кримських татар, українців, греків, євреїв і поляків. Для них то всі були пособниками ефемерних фашистів. Знесли пам’ятний знак до 10-річчя ВМС України, постамент гетьману Петру Сагайдачному – щоб не було українського духу в «городє русскай слави».
Активного спротиву не було. Невелика українська громада не зуміла протистояти російській навалі. Кримська «Просвіта» за останні 10 років постаріла і лишилася майже сама проти антиукраїнської, щедро оплаченої камарильї.
«Тепер стало зрозуміло, – каже Мирослав Мамчак, – що відсутність в Україні державного прагматизму та поступливість у всьому привела кримських українців до того, що у них не лише забрали дім, Крим, а й проголосили злими сусідами».
Чуже місто
Севастополь після депортації ВМС України виглядає чужим. Всюди російська мова, українську краще навіть не вживати, бо миттєво отримаєш конфлікт. Хоч українська оголошена другою державною, але загнана в підпілля. Патріотів майже не залишилося, хто міг – давно виїхали.
«Тепер і поговорити відверто нема з ким, – говорить Мамчак. – Пенсію спершу давали ще за українським законодавством. Тепер – рублями. А якось нарвався на відставників російського ВМФ. Відверто глузували з мене – «бандерівця». А самі ж недавно отримували пристойну пенсію у гривнях і не обурювалися. І в Тамбов чи Рязань за рублями їх тоді ніхто не посилав. Дивляться на мене як на справжнього ворога, ніби я ту пенсію в когось із них украв. Я ж не просився до Росії. Тепер годуйте мене тут».
Про своїх забули
Кримська влада не дозволила створення дільниць на позачергові вибори до Верховної Ради. Голосувати виявили бажання 2864 кримчан, 774 севастопольці. Тим упертим, хто остаточно наважився, на материк довелося їхати двічі: спочатку зареєструватися, а вже потім голосувати – у Миколаєві, Одесі, Херсоні чи Києві. І обирати вони могли лише за партійними списками, без мажоритарників.
За словами Мирослава Мамчака, у Севастополі не відчувалося жодного руху з України щодо організації виборів. Кандидати не приїздили. Місто в інформаційному плані відрізане від материка, українські громадські організації або розгромлені, або саморозпустилися, або збираються потайки невеликими групами. Хотите провести приятно время? Заходите https://dosugkhabarovsk.ru/ по ссылке
Ситуація в Криму нині значно гірша, ніж було, наприклад, у 1990 році. Все українське цькується. Українські партії, які мали тут свої організації, після анексії Криму про своїх членів забули, як український флот забув про своїх ветеранів, які змушені були залишитись на окупованій території. Відвідувати Україну ніби й не боронять. Але з нового року без російського паспорта вже не можна буде отримати пенсію, йти до госпіталю, продати квартиру. Після виборів, які тут провели у вересні, місця у владі зайняли зайди з Росії й ті, хто досі працював у тіні – тиха п’ята колона.
«Якби дієвішою була українська військова влада, можна було б хоч на щось сподіватися. Але от приїхав я до Одеси з питанням підтримки ветеранів. І командувач ВМС, що фактично здав Крим, відмовився зі мною говорити», – обурюється Мирослав Мамчак, капітан І рангу в запасі.
У Криму вже потроху починають розуміти, що втратили. Меншає число прихильників Росії, хоч зовні цього й не видно. Люди збагнули, що на сході й півночі не «друг і брат», а войовничі та агресивні політичні кочівники. Сила, яка їх поборе, повинна бути достатньо міцною і жорстокою. Такої тут наразі нема.
Comments are closed.