Коли щезнуть інтернати. Що змінить чергова реформа на Прикарпатті

Ще влітку 2017 року в Україні розпочалась реформа дитячих інтернатів зі складною назвою – деінституціалізація.

Якщо зовсім просто, то до 2026 року по всій країні мають закритися інтернати й дитячі будинки – на думку реформаторів, вони є спадком СРСР. Подібні зміни давно відбулись у Європі, Америці, навіть у наших сусідів – Румунії та Молдові. Куди ж дінуться усі діти та працівники українських інтернатів – розбирався «Репортер».

Тимчасова сім’я

«Суть реформи проста: якщо дитина без статусу, то її слід повернути у сім’ю, якщо зі статусом сироти чи позбавленої батьківського піклування – то знайти їй сім’ю, – говорить методист обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Світлана Бойко. – Сьогодні в разі складних життєвих обставин дітей із сімей вилучають і поміщають у притулки. У нас таких є два: у Франківську, на Набережній, та у селі Медині Галицького району – вони переповнені. Там діти, чию долю ще не вирішили – чи вони повернуться у сім’ю, чи отримають статус. Потім варіантів багато: прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, опікуни (зазвичай серед найближчих родичів), зараз з’явилась нова форма – патронатна сім’я».

За словами Світлани Бойко, в результаті реформи патронатні сім’ї мають повністю замінити притулки. Людина, у якої є досвід роботи з дітьми, проходить навчання та стає патронатним вихователем. Це робота, вона оплачується. Підписується договір, вихователь отримує зарплату – 8810 грн на місяць (окремо також щомісяця отримує гроші на утримання дитини – 2984 грн для дітей до шести років та 3720 грн – до 18).

Ні на жодній іншій роботі вихователь працювати не може. А ще в нього обов’язково має бути помічник (чоловік / дружина або повнолітня дитина), який не отримує зарплатні, але, на відміну від вихователя, має змогу десь працювати.

Патронатна сім’я прий­має до себе дитину (або кількох) з однієї «неблагополучної» сім’ї та допомагає їм реабілітуватись. Термін – до трьох місяців, у складній ситуації – до півроку. А далі дитину або повертають до рідних, або вона отримує статус і її всиновлюють.

«В Івано-Франківській області поки що немає жодного патронатного вихователя, – говорить Світлана Бойко. – Але вже є охочі – маємо 25 заявок. Втім, їх ще треба відібрати, навчити».

До 2026 року дітей ще буде куди помістити, каже Бойко, а після того – ні інтернатів, ні притулків не буде. Працівники інтернатів не мали б залишитися без роботи, бо можуть стати патронатними вихователями.

Також, за словами Світлани Бойко, сьогодні соціальні послуги фінансуються з держбюд­жету, а з 2019 року – з місцевих бюджетів.

Для немовлят

Діти до трьох років сьогодні потрапляють під опіку обласного департаменту охорони здоров’я.

«У нас на Прикарпатті є один заклад для таких дітей – Надвірнянський будинок дитини, – розповідає головний педіатр області Лариса Підвербецька. – Він на 30 місць, крім того, є ще 15 місць паліативної допомоги – для тих дітей, у яких немає перспективи на видужання. У 2017 році трьох усиновили, а загалом у закладі було 12 дітей, це хороша тенденція, бо у 2016-му було 22».

Обласний педіатр каже, на одну дитину в день влада виділяє 967 грн. Якщо від цієї суми забрати витрати на зарплату працівників, ремонт приміщень, то на їжу та ліки для дитини залишається 242,53 грн.

«Згідно з реформою, заклади такого типу повинні закритись до 2020 року, – говорить Лариса Підвербецька. – Замість будинку дитини плануємо зробити Центр хоспісної паліативної допомоги, де і далі будемо опікуватись хворими дітьми. А соціальні послуги для здорових дітей надаватимуть патронатні сім’ї».

80 % – на зарплати

Дітьми, яким більше трьох років, опікується вже департамент освіти, науки та молодіжної політики ОДА.

За словами начальника відділу позашкільної освіти та роботи з інтернатними закладами Ірини Опалко, загалом на Прикарпатті є 18 інтернатних закладів обласного підпорядкування, у них – 2445 учнів. Частина цих закладів – для дітей з вадами розвитку або іншими проблемами зі здоров’ям, при яких їм не підійде навчання за звичайною шкільною програмою. Крім того, є дитячий будинок у Долині, де діти здорові та мають визначений статус.

«На спеціальну школу-інтернат, де вчиться 100 дітей, на рік виділяють 12 млн грн, а на нав­чально-реабілітаційний центр, де 85 дітей, – 13 мільйонів, – каже Ірина Опалко. – З цієї суми 80 % йде на зарплату працівників».

Всиновлюють нечасто, зауважує Опалко, бо більшість хоче здорових і маленьких дітей. У 2016 році в області всиновили чотирьох дітей. У 2017-му – трьох, всі з Долинського дитбудинку.

«Реформою в області займається робоча група, вона розробляє регіональну стратегію для інтернатів, яку ще мають прийняти на сесії обласної ради, – каже Ірина Опалко. – Почнуть з того, що дошкільнята не житимуть в інтернатах, а отримають дошкільну освіту за місцем проживання, не покидаючи сім’ї. Будуть інклюзивно-ресурсні центри, які визначатимуть програму навчання для кожної дитини з інвалідністю чи вадами розвитку. Їм допомагатиме асистент вчителя. Тому перед тим, як закривати заклади, створимо цим дітям умови для навчання. Для школярів буде безкоштовне харчування протягом дня та група продовженого дня – це дасть змогу батькам у складних обставинах працювати стільки, скільки їм потрібно, і не здавати дітей до інтернатів через брак часу».

Щоб сім’яне відмовлялась

Діти, які не можуть обслуговувати себе самостійно, перебувають під опікою департаменту соціальної політики ОДА. Заступник директора департаменту Людмила Непийвода розповідає, що в області для таких дітей є два будинки-інтернати – у Коломиї та Залуччі, загалом там 184 вихованці.

«В середньому на одну дитину в місяць держава витрачає 7-9 тис грн, залежно від розладів здоров’я та закладів, в яких вони живуть», – каже Непийвода.

За її словами, для тих дітей, в яких є рідна сім’я і може на ніч та вихідні брати їх додому, – буде відділення денного перебування, де діти вчитимуться і проходитимуть терапію.

Ті, хто не має родини, але може опанувати елементарні навички самообслуговування, зможуть жити у відділенні підтриманого проживання, яке передбачене законодавством. Люди з інвалідністю житимуть самі, за ними лише спостерігатимуть лікарі та соціальні працівники.

«З’явиться така соціальна послуга, як особистий асистент – доглядати дитину буде її родич, – говорить Людмила Невийвода. – Це добре оплачується, людині йде трудовий стаж, тож це буде мотивацією для сім’ї не здавати дітей в інтернати. Також створять мультидисциплінарні команди, куди ввійдуть, для прикладу, нев­ролог, логопед і вчитель».

Не іграшки й цукерки

«В Україні з 2009 року працює проект, ми два роки тому почали втілювати його на Прикарпатті – шукаємо для дітей персонального друга, який не просто привозить іграшки та цукерки «на відчепись» і їде, – каже співзасновник громадської спілки «Об’єднані дітьми» Олександр Тусик. – Це людина, яка дає дитині відчуття того, що вона комусь цікава і пот­рібна. У дитини з’являються стосунки з кимось, вона може відкритись, довіритись. В інтернатах діти травмовані, є багато речей, про які вони хотіли б поговорити, але не мають з ким».

За словами Тусика, нині вони намагаються працювати на випередження, бо «найкращий у світі інтернат – гірший за сім’ю».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.