Цього тижня «Репортер» відзначає Франка – єдиного українського поета, який номінувався на здобуття Нобелівської премії. Чоловіка, який понад 120 років тому навчив українців Галичини називати себе українцями. Людину, яка полюбляла спати у трунах і смачно поїсти. Людину, яка все ще залишається непоборною скалою для осмислення і прийняття українцями.
У суботу, 27 серпня, минуло 160 років з дня народження письменника. Попри серйозну дату, обійшлися без особливих урочистостей – у містах та селах України влаштували концерти, виступи та читання.
Традиційним були святкування і в Івано-Франківську – до пам’ятника Каменяру перед готелем «Надія» прийшли чиновники, політики, громадські активісти, навіть пересічні мешканці. Загалом – близько сотні людей. Поклали квіти, вклонились. Великий зведений хор поспівав трохи пісень. Звісно, поговорили про пророчі слова Франка, актуальність його думок, зацитували віршовані рядки.
Пізніше на тому самому місці поезію Франка декламували бійці Національної гвардії, патрульні полісмени, знов політики, депутати, і знову кілька перехожих. Далі рушили ходою в супроводі оркестру до Вічевого майдану.
Попри значну кількість заходів, учасниками більшості з них стали люди похилого віку. Вочевидь, місцеві політики, офіційні промови та завчені фрази не привабили молоде покоління, а організаторам не вдалося вийти за рамки шкільної програми, відійти від радянських традицій та оживити в головах образ Каменяра. Певне, щоб, врешті, звільнитися від стереотипів, українцям потрібна революція, про яку писав Франко. Та цього разу революція – культурна.
