«Мийте руки після вулиці, щоб не було туберкульозу», – говорили у школі. У дорослому віці стало зрозуміло, що не все так просто. Через пандемію про інфекційні хвороби, які передаються повітряно-крапельним шляхом, заговорили просто всі.
Тим часом, поки у медзакладах лікують коронавірус, хворі на туберкульоз залишаються серед нас. І це може загрожувати новою епідемією, пише Репортер.
Прогноз недобрий
З туберкульозом людство знайоме давно. Але у дев’яностих кількість хворих почала різко зростати, що занепокоїло міжнародні організації охорони здоров’я. У 1995 році в Україні навіть оголосили епідемію туберкульозу. Пік захворюваності припав на 2005-2006 роки, а потім ситуація почала стабілізуватися. Однак останні два роки, коли всі сили кинуті на стримування коронавірусу, є загроза повернення.
«Коли до нас прийшли новітні препарати, закуплені за кошти глобального фонду, ситуація трохи стабілізувалася, – говорить завідуюча відділенням Івано-Франківського обласного фтизіопульмонологічного центру, обласна експертка з питань фтизіатрії Леся Манів. – З 2009 по 2019 рік захворюваність почала поступово знижуватися. Була налагоджена робота районних фтизіатрів з сімейними лікарями. Коли ми зайшли в ковід, у нас різко погіршилася ситуація з виявленням туберкульозу, бо багато закладів не мали можливості проводити профогляди. Тож виявляли набагато менше хворих, ніж у попередні роки».
У 2019 році захворюваність на туберкульоз по області становила 42 на 100 тис населення. У 2020 – 24,5, а за дев’ять місяців цього року – 16,8. Виглядає оптимістично, от тільки не відображає реальну ситуацію.
«Майже втричі менша захворюваність за два роки – це практично нереально. В епідеміологічному відношенні ми не могли настільки подолати туберкульоз, – говорить Леся Манів. – До того ж, за два роки побільшало виявлених запущених форм і з наявними деструктивними змінами – з 38 до 52,7 на 100 тис. Це свідчить про те, що зараз ми недостатньо виявляємо туберкульоз. Пацієнти звертаються, коли є симптоми. Це неприпустимо, тому що у світі є загальні вимоги, що туберкульоз треба виявляти методом профоглядів».
У 2019 році на Прикарпатті виявили 916 хворих на туберкульоз. З них 784 – з чутливою формою і 132 – з резистентною (мутована форма, яка важко піддається лікуванню). У 2020 – 528 хворих: 454 з чутливою формою і 74 – з резистентною. За дев’ять місяців 2021 року виявили 503-409 і 94 відповідно.
«Дуже негативна динаміка щодо дітей, – каже лікарка. – Минулого року було чотири дитини, цього року вже 16 – в чотири рази. Є й важкі діти, із запущеними формами, з відкритими формами туберкульозу. Звідси – недобрий епідеміологічний прогноз».
Не розгубити пацієнтів
В рамках медреформи у 2019 році змінили систему фтизіатричних закладів. До цього в Івано-Франківській області було шість міжрайонних диспансерів. Зараз залишився один – обласний. Тут перебувають хворі, які потребують лікування на стаціонарі. На сьогодні є 100 ліжок. Є відділення для лікування мультирезистентного, чутливого туберкульозу, дитяче відділення, відділення легеневої хірургії та фтизіопульмонологічний корпус – там поки що лікують ковідних хворих.
Пацієнти, які лікуються амбулаторно, тепер мають перебувати під наглядом сімейних лікарів.
«На жаль, первинка часто недостатньо працює над виявленням туберкульозу, – говорить Леся Манів. – Зараз у нас в області є багато поліклінік, які займаються лікуванням переважно лише ковідних пацієнтів. Але рано чи пізно ковід закінчиться. Заклади змінили структуру на КНП і стали автономними, тож на них практично немає методів впливу. Кожен заклад тепер сам обирає, на які пакети він буде контрактуватися з НСЗУ. Наразі на пакет, який передбачає амбулаторне лікування пацієнтів з туберкульозом, уклав контракт лише 21 заклад області».
Тепер фтизіатри у районах мають виконувати роль координаторів і направляти роботу сімейного лікаря з хворими на туберкульоз. Але, за словами Манів, ця робота ще не налагоджена.
«Дуже важкий період переходу від однієї служби до іншої, бо на цьому етапі ми не виявимо багато пацієнтів, не візьмемо на облік і не будемо мати необхідного спостереження за людьми, які виписалися зі стаціонару, – пояснює лікарка. – До нас інколи повертаються розгублені пацієнти і кажуть, що не знають, де їм брати препарати й до кого звертатися. І ми беремо на себе роботу сімейного лікаря, а це збільшує навантаження на наших і так не дуже чисельних районних фтизіатрів. Але ми не хочемо розгубити пацієнтів. Бо розуміємо, якщо вони вчасно не продовжать лікування, то через певний час почнуть заражати людей».
Нині на Прикарпатті 190 лікують туберкульоз амбулаторно. На стаціонарі в обласному фтизіопульмонологічному центрі – близько 60. Хоч кількість ліжок значно скоротили, їх вистачає. Леся Манів згадує, були часи, коли стаціонар на кілька сотень ліжок був заповнений, як і стаціонари в районах. Що знову ж таки свідчить про те, що хворих не виявляють.
Групи ризику
Погіршує ситуацію і те, що багато батьків відмовляються щепити дитину вакциною БЦЖ. Раніше це було обов’язковим, а зараз рекомендоване в усіх країнах, де фіксують багато випадків туберкульозу – в Україні теж.
«В жодному разі не можна відмовлятись від вакцинації, – говорить Леся Манів. – Відмова призведе лише до того, що дитина матиме більший ризик захворіти на туберкульоз, бо у неї не виробиться імунітет. Оскільки зараз є великий відсоток невиявлення, вона може проконтактувати з хворим, а батьки навіть не будуть знати».
А ще додався коронавірус, який, як і туберкульоз, вражає легені. За статистикою, у людей, які важко перенесли ковід, частіше виявляють туберкульоз і то в більш запущених формах. За словами Манів, на фоні залишкових змін після коронавірусу лікарі часто пропускають ознаки туберкульозу. Правда виявляється, коли вже є явні симптоми.
Таким пацієнтам радять робити рентген щопівроку, поки не стабілізується стан. А решті – не пропускати щорічну флюорографію, а ще краще рентген. Колись такі профогляди були обов’язковими для всіх, тепер – лише для груп ризику: людей з супутніми хворобами, які приймають імунодепресанти, незахищених верств населення. Хоч насправді туберкульоз – уже давно не «хвороба бідних».
«У зв’язку з тим, що ми не виявляємо всіх хворих і вони ходять серед нас, ми всі зараз наражаємось на небезпеку заразитися туберкульозом, – каже лікарка. – Курці, люди зі шкідливими звичками теж у групі ризику. Як і люди, які перебувають у постійних стресових ситуаціях, мають важкі фізичні навантаження і перенапруження. Такі можуть захворіти у першу чергу, якщо матимуть контакт із хворим. Ви ж не знаєте, з ким сидите в маршрутці, кінотеатрі, у кафе?».
За словами Лесі Манів, у найближчі 2-4 роки по Україні прогнозується ріст захворюваності на туберкульоз. І на це справді треба звернути увагу.
