Хто живе в домі Сірка. Сім історій про собак і людей (ФОТО)

Цей собачий притулок розташований у Микитинцях. Про нього чули майже всі франківці, дехто навіть допомагав фінансово. Гостей тут чекають завжди.

Керівниця благодійної організації «Дім Сірка» Наталія Когут показує собак і розповідає їхні історії. Щасливих фіналів мало. Про людську жорстокість говорить стримано – вона стикається з нею щодня. «Репортер» підібрав історії лише кількох собак з понад 300. Усі вони чекають господаря, а краще – друга.

Адель

Вона тут майже пів року. В Обертині жила біля садка чи школи. Адель має давню травму хребта. Коли потрапила у клініку «Добродій», де лікують тварин з Дому Сірка, щось виправити уже було неможливо. Але собака пересувається самостійно. Дуже ласкава.

«У Адель розроблена спинальна хода, – розповідає Наталія Когут. – Вона ходить на передніх лапах, а задніми перебирає. В інших випадках, якщо хребет пошкоджений, собаки пересуваються лише на візку. У притулках це дуже важко, за такою твариною має бути закріплений куратор, який би приходив щодня, ставив її на візок, робив масаж. Адель пощастило, вона самостійна».

За словами Наталії, тварин з вадами забирали з притулку лише двічі. Собаку, якій люди перебили хребет через те, що вона привела цуценят на чиїсь город, забрала волонтерка з Франківська. Ще одного собаку з травмою хребта відправили у Берлін. Тепер на друга чекає Адель.

Як живе собака-обнімака або Один день у “Домі Сірка” (ФОТО)

Джонні

Його Наталія вперше побачила, коли їхала на роботу в притулок. Собака був худий і наляканий, ходив попри дорогу.

«Я дала йому їжу, він почекав, поки від’їду, і почав їсти, – розповідає жінка. – Через кілька днів я побачила його знову, вже ближче до міста. Потім на Юності він перебігав дорогу, його ледь не збила машина. Ми з волонтерками зловили Джонні й привезли сюди. Він дуже лагідний, добре ставиться до інших собак і до волонтерів, які з ним гуляють».

За словами Наталії, собака породистий, немолодий, років 10-12, напевно, захворів і його просто викинули.

Малиш

Гарний породистий пес живе у притулку вже більше року. Його привів господар, сказав, що виїжджає за кордон. За словами Когут, це – поширена причина, чому господарі відмовляються від собак. Малишу лише чотири роки і він сліпий.

«За нього така образа – люди приїжджають, бачать, що гарний, хочуть взяти, – каже Наталія. – Але чують, що сліпий, і відвертаються. Але він чудово орієнтується, гуляє на повідку. Якщо хочете мати друга, то не важливо, чи він сліпий, чи каліка, ви його просто любите. Малиш чекає саме таку людину».

Тукі

Її зловили в Калуші – волонтери туди їздять на відлов, коли є заяви, стерилізують собак. Тукі була вагітна. Коли собаці робили операцію, то вирішили врятувати щенят, бо плід уже був сильно сформований. Тукі народила у травні шістьох цуценят: трьох хлопчиків і трьох дівчаток. Хлопчиків розібрали одразу, дівчата залишилися, як завжди.

У щенят є шанси, бо вони – напівпородисті. До того ж, виростуть маленькі, бо їхня мама – майже болонка. За словами Наталії, все, що пов’язане з породою, люди розбирають швидко.

Шон

Йому 13 років. Раніше охороняв приватну територію. Господарі привезли Шона сюди, натомість взяли з притулку молодого пса.

«Ми забрали його майже лисого, шерсть була лише на голові й на хвості, – розповідає Наталія Когут. – Це був демадекоз, він лікується однією таблеткою, яка коштує 600 чи 900 грн. Ми віддали молодого собаку, але, наскільки я можу знати, там у нього почалося те саме».

Каже, деякі власники годують тварин лише кістками, а від того у собак починаються проблеми. Дехто взагалі вважає, що охоронець має бути злий, а для цього – голодний, тому майже не годують.

«Недавно отримали тварину з арматурного заводу, – каже Наталія, – 12-річний пес мав непрохідність кишківника. Коли зробили операцію, подіставали багато кісток, його практично лише ними й годували».

Пса з арматурного не врятували. А Шон здоровий, погладшав, чекає на господаря.

Кому лишити рідний хвіст. Аби відпустка вдалась, де франківцям прилаштувати чотирилапих улюбленців (ФОТО)

Мухтар

Чистокровний вівчур мешкає у притулку другий рік. Його виловили на Івасюка взимку, в сильний мороз. У собаки була проблема з нирками, якби волонтери його не забрали, помер би за кілька днів.

Від Мухтара пахло шинами, мастилом – певно, був десь на охороні СТО і його викинули. Псу понад 10 років, тож його не спішать забирати. А він мудрий…

Малі хвости

Щенят тут багато. Небайдужий хлопець привіз цуценят та їхню маму в Дім Сірка. Побачив на трасі, хтось викинув. Четверо цуциків були дуже маленькими, мама годувала їх молоком. Біля траси на них чекала смерть. Волонтери взяли, вакцинували, стерилізували, зараз чекають господаря. Усі дівчатка.

Також є цуценята-дівчата з цвинтаря. За словами Наталії, кладовище, вокзал і ринок – місця, куди викидають найчастіше.

Ще трьох цуценят привіз небайдужий чоловік, який знайшов їх просто біля дороги, у мішку, в спеку.

У червні до притулку потрапило 25 собак. Забирають десь 20 на місяць. Ще є тварини на перетримках, тих беруть частіше.

Собаки або дорога

Зараз у Домі Сірка заборгованість по м’ясу – 14 тис грн, було 20, частину віддали. По лікуванню борг десь 60 тис. Але кілька років тому було 200 тис, тож помалу віддають. Усе завдяки благодійникам. Місто, за словами Наталії Когут, не сильно допомагає: кілька років тому поставило огорожу, але дорогу до притулку робити не спішить. Зате КП «Полігон» часто привозить виловлених псів.

«Якщо нам не можуть допомогти з дорогою, то приймати собак я більше не буду. До нас заїхати важко, у дощові дні інколи одна людина в тиждень приїде за собакою. Хай місто будує свій притулок, утримує його – на це треба мати 1 млн в рік. У нас в місяць йде 160 тис грн на лікування і зарплати, – нас тут троє працює», – каже Наталія.

Поки що люди собак більше приносять, ніж забирають. Але тим, хто приїде за другом, раді завжди. До того ж, чекають волонтерів. У вихідні з 10:00 і десь до обіду можна приходити і вигулювати собак – хвостаті будуть щасливі.