Які проблеми вкладають прикарпатців на стіл нейрохірургів, наскільки високі шанси на повноцінне життя після операції та чого не вистачає нашим медикам – у розмові з завідуючим нейрохірургічним відділенням обласної лікарні, заслуженим лікарем України Юліаном Худецьким.
– Пане Юліане, як давно існує в області це відділення?
– Нейрохірургічні ліжка вперше були виділені в 1963 році на базі першої міської лікарні по вулиці Матейки. З 1986-го переведені до складу обласної клінічної лікарні. Наряду з нами працює ще одне нейрохірургічне відділення – хребта і спинного мозку. Якщо коротко, то ми надаємо допомогу всім, хто має нейрохірургічну патологію.
– Що тут мається на увазі?
– Можна виділити три такі блоки – онко, судинні та важка черепно-мозкова травма і її наслідки. Величезний відсоток нашої роботи – це сама черепно-мозкова травма. Обладнання, яке зараз є в обласній лікарні, дозволяє нам виконувати операції різної складності на різних ділянках головного мозку. Раніше, і так було по всьому світу, такі операції робили дуже рідко і то лиш в науково-дослідних інститутах.
– Щодо онкології, у вас теж є загальна тенденція до збільшення хворих?
– Так, як і всюди, кількість значно зросла. Але важко, сказати, чи раніше люди хворіли менше. Адже діагностика зробила значний крок уперед – за рахунок кращого обладнання є можливість більше виявляти. Щодо цифр, то в нас протягом року лікуються до 160 онкологічних хворих, і з них – вперше виявлених десь 50-60 на рік.
– Це злоякісні пухлини?
– Розумієте, будь-яка пухлина в голові – вже небезпека. Донедавна вважалося, що втручання в головний мозок допустимі тільки в деяких випадках. Є зони надзвичайно важливі й туди втручання були обмежені. На сьогодні, враховуючи оснащення, що в нас є, ми робимо операції на різних структурах головного мозку. А минулого року в нашому відділенні доктор Мартин освоїв технологію видалення пухлин гіпофіза через ніс – з допомогою ендоскопа. І четверо хворих таких у нас вже є прооперовано, в них позитивна динаміка.
– Як щодо судинних?
– Таких операцій робимо більше, в середньому 240 на рік: геморагічні інсульти, ішемічні інсульти, аневризми судин. Щодо аневризм, то тут, як з онкологією, кількість збільшилася, оскільки маємо кращі можливості для діагностики. Робимо в середньому 80 ангіографій на рік, виявляємо чимало аневризм. Це в основному вроджена патологія, рідше посттравматична. Інсультів значно побільшало: якщо у 2012 році мали 25 операцій при геморагічних інсультах, то минулоріч їх було вже 38.
І якщо раніше вважалося, що інсульти частіше є проблемою тих, кому за 55, то зараз маємо і 25-річних. Думаю, це пов’язано з екологією – повітря, вода. А ще – нервова система. Усі хвороби проявляються, загострюються від неспокійного життя.
– Ви казали, що найбільше пацієнтів з черепно-мозковою травмою…
– Так. В основному, після ДТП і побутових бійок. Добре, що в нас є цілодобове чергування. Коли б не привезли хворого, тут є нейрохірург, викликають другого, який чергує на дому, і в перші 3-4 години хворий прооперований. Інша справа, що вкрай важка травма дає великий процент інвалідності. Маємо таку проблему, що в Україні взагалі не існує відповідної реанімаційної служби. Хворі з наслідками важкої травми – нічийні. Люди, які лишилися живі, але з великим дефіцитом розумової функції, потребують тривалого відновного лікування. Для невропатологів вони заважкі, а нейрохірурги уже все можливе зробили…
– Серед черепно-мозкових, то хто частіше є пацієнтами?
– Чоловіки, бо вони, крім того, що гасають на машинах, ще мають творчі натури, коли нап’ються. Також варто згадати вогнепальні поранення, мисливці – 2-3 поранення за рік. Є й побутові вогнепальні. На жаль, десь половина вогнепальних закінчується смертю, медицина там безсила. Але от наприкінці минулого року мали хлопця – куля пройшла через весь мозок, але не на виліт. Зробили операцію людина лишилася живою, нині ходить, розуміє, хоча є дефіцит нервової системи. Тут ніколи не знаєш наперед. Наші лікарі роблять усе, що треба. Але ще є резервні можливості організму і просте везіння.
