Дім із фільму жахів

Спочатку ми отримали лист від читачки Римми Сусак. Це була така собі відповідь на статтю «Франківська Рубльовка». В листі жінка порівняла ті будинки, де живуть відомі та небідні мешканці обласного центру, з тим домом, де мешкає вона сама. У підсумку жінка зробила пропозицію багатим іванофранківцям.

«Нашому будинку, який знаходиться по вул. Івана-Франка, 37 вже 141 рік, – каже Римма Сусак. – Ніякого ремонту тут не робили з 1973 року. Наш будинок – це фільм жахів. Ми тут самі, як можемо, і прибираємо, і ремонтуємо, але зі «старої баби дівку не зробиш». Бо і цегла людям на голову паде, і тріщини є в будинку».
Жінка скаржиться на те, що через тріщини у квартиру задуває холодом, відтак за газ доводиться платити значно більше. Каже, що з 1986 році їхній будинок поставили на облік як аварійне житло. Проте, потім його звідти чомусь забрали…

Начальник ЖЕО №9 Любов Андрусяк запевняє: все, що можуть, вони роблять. Однак, будинок малий, відповідно за рахунок квартирної плати багато зробити неможливо. Відтак – тільки поточний ремонт. А що стосується капремонту, то Франка, 37 подали до списку будинків, які того ремонту потребують. Однак, відповідна комісія його туди не включила. Причина проста: забагато споруд потребують негайного ремонту і замало коштів, щоб усі їх відремонтувати.

«А от щодо прибирання, то у кожного двірника є список, де люди розписуються, що вони дійсно прибрали, – виправдовується Андрусяк. – Тому, якщо з цієї квартири ніхто не розписався, то, напевно, підписався хтось з іншої. Наші майстри ведуть облік і перевіряють. Не може такого бути, щоб не прибирали».

«Репортер» теж пішов подивитися. Споруда дійсно невеличка, лише чотири квартири. Правда, тільки у двох із них живуть люди. В інших ніхто не мешкає, є кількамісячна заборгованість із квар­тирної плати. Є й сліди від тріщин, які колись хтось заробляв, є й штукатурка, яка сиплеться… Словом, не треба бути великим фахівцем, аби визначити, що в історичній частині європейського міста будинок у подібному стані виглядає недоречно.

«Це жах, що робиться на балконі, – говорить дочка пані Римми, Анна Галюк. – Дивіться: видно, як цегла паде. Добре, що падає на балкон, а не дитині на голову. Усе навколо осипається…».

«Квартирна плата надто мала, – повторює за начальником головний інженер ЖЕО №9 Михайло Карабін. – Що ми за ці гроші можемо зробити? Їх навіть на поточний ремонт не вистачає. Звичайно, будинок проситься, щоб у ньому зробили капітальний ремонт. Але у нас 60% таких будинків, а коштів на ці роботи нема».

Невтішний «комунальний» діагноз не звеселив мешканців. Вони переконані – далі так жити не можна. «Може хтось купить цю територію, щоб ми могли мати інше приміщення для життя?» – говорить Римма Сусак…

Схоже, інвесторам-девелоперам-забудовникам і тут є, про що задуматись. І охоронцям культурної спадщини, напевно, теж. Бо нині цей будинок ще можна реставрувати. Інша справа – чи воно комусь треба. Дочекаються та просто завалять. Хоча, мешканцям будинку вже все одно. Вони просто хочуть жити, як люди.