У середу, 17 листопада, в Україні відзначають День студента. Довгі лекції, веселі вечірки, важка ніч перед іспитом і очікування стипендії – класичні атрибути студентського життя.
Хоч покоління міняються, і студентство стає іншим. Але одне залишається незмінним: цей період життя завжди згадується з теплом, пише Репортер.
Шпаргалки від руки
Франківчанка Світлана Павлище навчалася у Львівському політехнічному інституті (тепер – Національний університет «Львівська політехніка») у 1980-1985 роках. Каже, тоді з відвідуванням було суворо.
«Коли розподіляли стипендії, то враховували не лише успішність, а й відвідування. Тому старалися не пропускати, – каже пані Світлана. – Вчитися треба було серйозно і, думаю, ми виходили з університету доволі підкованими. Коли таки щось пропустив, переписуєш лекцію. Писали стільки, що були мозолі на пальцях. Звісно, на екзаменах списували. Але, на відміну від теперішніх студентів, ми писали шпаргалки від руки. Поки пишеш – уже щось вивчаєш».
Світлана Павлище здобувала фах інженера-конструктора радіоапаратури на радіотехнічному факультеті. Вивчала основи радіотехніки, конструювання, програмування на електронних системах. Тоді технічні спеціальності були популярними у вступників і гарантували роботу.
Гаманець не завжди порожній. Звідки франківські студенти беруть гроші й куди їх тратять
Але студентське життя – це не тільки пари.
«Тоді особливого вибору не було. Ресторани для студентів були недоступні, у бари ходили нечасто, – розповідає Світлана Павлище. – Усі дні народження святкували в гуртожитку: накривали столи у маленькій кімнаті. До нас приходили й львів’яни – для них це була подія. У студмістечку були дискотеки. Наприклад, у вестибюлі гуртожитку або у студентському клубі. Можна було ще йти на дискотеку в центр міста».
День студента відзначали 17 листопада: російський «Тетянин день» у тодішніх львівських студентів святом не був. Але більше святкували професійний День радіо, 7 травня. Це була подія і для студентів, і для викладачів.
А в повсякденному житті, за відсутності сучасних ґаджетів й інтернету, було багато спілкування.
«У гуртожитку навіть телевізор треба було брати на прокат і то не у всіх він був. Тож збиралися всі в одній кімнаті, пили чай, дивилися телевізор, – говорить пані Світлана. – Бувало, разом вчилися. Дехто займався у спортивних чи мистецьких секціях. У ті часи студенти не підробляли: всюди були державні підприємства, куди брали лише з трудовою книжкою, на повний робочий день. Стипендія була 40 рублів. На життя її не вистачало, тож допомагали батьки».
Вчилися до ночі
Франківчанка Ірина Прунько поступила у Прикарпатський національний університет у 2012 році, закінчила магістратуру у 2018. Навчалася на факультеті іноземних мов, на французькій філології. Каже, легко не було.
«Студентське життя – тусовки, компанії – це все пройшло повз мене, принаймні спочатку. Домашнього завдання було дуже багато, ночами доводилось читати зарубіжну літературу, – розповідає Ірина Прунько. – У плані атмосфери, це було дуже ново й цікаво для мене: лекції, а не уроки, ти вчиш те, що сама собі вибрала. Навчання з профільних предметів не розчарувало. А от непрофільних було забагато, вони відволікали. І викладачі зазвичай були дуже нелояльні саме з непрофільних предметів».
Навчання не дешевшає. Що та скільки коштує у франківських вишах
Дівчина витрачала 5-6 годин на день на домашні завдання і підготовку до семінарів, не рахуючи самих пар. Бувало, вчилася до першої-другої ночі. А ще доводилося поєднувати навчання з роботою.
«Моїм підробітком було репетиторство і до нього теж треба було готуватися, щось вчити, – каже Ірина. – Було нелегко, але це того вартувало, бо коли ти студент, підробіток дуже рятує. Стипендію я мала постійно, але цього замало. До того ж, тут йдеться не тільки про гроші, а й про досвід».
Все ж якісь свята чи здачу сесії група відзначала у кафе або клубі. Зокрема, і День студента.
«Ми святкували цілою групою лише на першому курсі. На інших – лише своєю компанією, – говорить Ірина Прунько. – Одного разу йшли в караоке, іншого – знімали квартиру, там і ночували. А на магістратурі вже не святкували, бо в групі було лише двоє».
Онлайн займає менше часу
Тетяна Дутчак навчається на четвертому курсі спеціальності «Науки про землю» теж у ПНУ. Дівчина планувала вивчати щось пов’язане з географією, тож обрала цю спеціальність і вступила на державне.
Їй, як і іншим теперішнім студентам, уже другий рік доводиться навчатися дистанційно.
«Якщо порівнювати з очним навчанням, звісно, дистанційка – це трохи не те, – говорить Тетяна. – Бо для спеціальності, яка потребує багато практики і взаємодії, навчатися онлайн трохи проблематично. Та загалом, навчання стараються організовувати добре, ми розуміємо матеріал».
На день студенти мають десь три-чотири пари по годині 20 хвилин. Після пар чи перед ними щонайменше дві години йде на підготовку. А перед іспитом більше, бо треба все повторити.
Більше заяв, вища ціна. Як франківські університети завершили вступну кампанію
«Але тепер навчання займає менше часу – не треба добиратися в університет, – каже Тетяна. – Також зараз великий плюс, що ми можемо дивитися вебінари і лекції з різних університетів, навіть з-за кордону. За час очного навчання не було такого досвіду. Навіть наші випускники, які живуть за кордоном, діляться знаннями, організовують такі онлайн-заходи».
За час очного навчання дівчина мешкала в гуртожитку. Минулого року теж, бо працювала. Зараз поки що вдома, тож студентське життя відчувається менше.
«У мене виправдались всі очікування, тому що студентське життя дійсно веселе і класне, – говорить Тетяна Дутчак. – Це також пов’язано з тим, що моя спеціальність дозволяє подорожувати, їздити, більше комунікувати з викладачами й іншими студентами. Так само особливе і життя в гуртожитку».
Після закінчення університету Тетяна планує шукати роботу по спеціальності, бо це її дійсно цікавить. Але ще треба багато вивчити.
«У нас трохи проблематично з практичними знаннями, – каже дівчина. – Немає фінансування, щоб закупити усі потрібні метеорологічні прилади. Також багато застарілого матеріалу. Але викладачі намагаються подати все максимально доступно. Якщо мати бажання, думаю, будь-який студент може вивчити».
Щороку Тетяна з одногрупниками святкувала День студента. Але не цьогоріч: одногрупники роз’їхалися по своїх містах чи селах й зібратися разом не вийде.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.