Деякі професії вже зараз не знайдеш ані серед спеціальностей вишів, ані в описах сучасної періодики. Середньовічна й постсередньовічна Європа роїлася заняттями, які у наш час здаються якщо не дивними, то вже точно — непотрібними. Хіба зараз хтось різьбить китовий вус? Звісно, що ні.
Мурашинники, наприклад, займалися збором личинок мурах. В епоху бароко було дуже модним тримати співучих пташок у клітках, усі сади вельмож були обвішані цими клітками. Годували птаство личинками мурашок. Був попит — була і професія.
Винюхувачі кави були популярними в Європі, коли зерна цієї рослини коштували жахливі гроші та розмитнювалися втридорога. Прусський король Фрідріх Великий у XVIII столітті подолав контрабанду кави у дивний спосіб. Усіх відставних офіцерів перепрофілювали у винюхувачів, у буквальному значенні цього слова. Ветерани снували на мостах та біля воріт, щоб по запаху виявити того, хто крав кавові зерна. Винагорода була пропорційна вкраденій каві, тому офіцери й докладали неабияких зусиль для виявлення крадіїв. Можна тільки уявити, як їх ненавиділо місцеве населення.
Ще одна цікава професія — ходячі туалети. Тут також пояснювати особливо не потрібно. У ті часи, коли не було стаціонарних туалетів, а про біокабінки навіть мріяти не могли, виникла ця кумедна професія. За справляння природних потреб у невідповідному місці всередині старого міста карали дуже суворо. (Європа всілякими силами намагалася вберегтися від повторних епідемій). Купці на ярмарках не могли відійти від свого товару, тому ходячі туалети мали там неабиякий гешефт. Чоловіки чи жінки були зодягнені у важкі широкі плащі, у руках носили відра. Процес виглядав приблизно так: клієнт робив знак рукою, «туалет» підходив, ставив відро, накривав плащем клієнта, допоки відбувався процес випорожнення, потім відро забиралося, гроші у кишеню — і все, проблема вирішена.
