Дивно, але не всі українські населені пункти мають встановлені межі. Тому тих, в кого вони є, можна назвати найкмітливішими. Натомість, є такі, що досі відсуджують у своїх сусідів право на певну територію. А інші ще й не починали над цим роботу – або коштів не вистачає, або потреби не бачать. А що робиться з межами Івано-Франківська?
Завод – навпіл
За словами начальника управління земельних відносин міськвиконкому Михайла Семанишина, кілька років тому голова ОДА видав розпорядження – усім населеним пунктам розробити свої межі. Івано-Франківськ узявся до цього у 2007 році. Втім, оскільки робота ця трохи марудна (спершу наміри, потім тендер, кошти тощо), то ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розпочав цю роботу лише у 2009 році.
«Наразі вони зробили теодолітні ходи, – каже Семанишин. – А цього року робота призупинилася через те, що немає бюджету, немає коштів, щоб заплатити інституту землеустрою за роботу».
Правда, кошти – це не єдина проблема. На початках реформування земельних відносин (тобто в перші роки незалежності), землі колгоспів передавалися різним органам місцевого самоврядування. Так, частина земель пішла Івано-Франківську, інші – Загвіздянській, Угринівській, Братковецькій, Черніївській, Підлузькій сільрадам. Тож зараз, розробляючи свої межі, обласний центр не може погодити свій кордон із сусідніми селами Тисменицького району. Перше – кордон із Загвіздям («Репортер» вже про це писав). Нагадаємо: одну і ту ж землю Івано-Франківськ та Тисменицька РДА роздали людям, тож зараз справа знаходиться у суді.
Друге – кордон із Угринівом. Адже, за картографічними матеріалами, територія обласного центру мала б закінчитися на половині радіозаводу та половині тролейбусного депо. А друга частина – то вже Угринів.
«Доцільно було би залишити усю територію заводу та депо Івано-Франківську, – каже Семанишин. – Адже радіозавод користується міськими мережами, люди, які там працюють, теж є іванофранків-цями. Так само і з тролейбусним депо. Але як воно далі буде – не знаємо. Наразі вирішується питання земельного спору із Загвіздям».
Спочатку генплан
Івано-Франківськ не лише оточений селами Тисменицького району. Він ще й має на своїй території п’ять сіл міського підпорядкування – Угорники, Хриплин, Микитинці, Вовчинці та Крихівці. Ці села мали б розробляти свої генплани, а вже після генпланів – межі. Дещо дивно, але так воно є. Михайло Семанишин каже: аби встановити межу, село повинно мати генеральний план розвитку. Тож два із п’яти їх мають – Крихівці та Микитинці. А інші?
За словами голови села Хриплин Марії Палюги, на наступній сесії сільради і вони це питання розглядатимуть. «Головне, щоб кошти були», – каже Палюга.
Вартує це дійсно немало. За словами микитинецького сільського голови Михайла Сіщука, Микитинці затвердили свій генплан ще у січні 2008 року, а цьогоріч уже матимуть межі. Це їм коштуватиме 98 856 грн. «Переді мною якраз лежить договір про проект благоустрою щодо розроблення межі між Івано-Франківськом, суміжними селами і Тисменицьким районом», – каже Сіщук.
Така ж ситуація і у Василя Влашина, голови Крихівецької сільради. Генплан вони зробили ще два роки тому, а робота над установленням меж зараз знаходиться у стадії завершення. «Я вже погодив з усіма сільськими радами, треба лише всі висновки позбирати і затвердити», – каже Влашин. За його словами, межі села дуже потрібні. Вони рятують від земельних спорів та зазіхань інших органів місцевого самоврядування.
Фактично та юридично
Наразі з усіма п’ятьма міськими селами, каже перший заступник міського голови Івано-Франківська Зіновій Фітель, є добра співпраця. Мовляв, усі всім йдуть назустріч. Ці п’ять сіл мають добрячу кількість землі. Там споруджують будинки та підприємства. Розпоряджаються землею виключ-но сільради. Івано-Франківськ до цього не має стосунку.
Правда, маючи немалу кількість приміської землі, деякі із сіл і досі залишаються дотаційними і фінансово залежними від міста. «Чи не втрачає тут Івано-Франківськ?» – спитали ми в першого віце-мера обласного центра.
«Місто Івано-Франківськ взагалі унікальне, – каже Фітель. – Бо коли у 80‑х роках почалася рефор-ма щодо приєднання сіл до міста, тобто збільшення його території за їхній рахунок, то вона не була завершена. Тому ми зараз маємо de iure і de facto. Фактично ми вважаємо, що місто і села – це одне ціле, а юридично сільради мають право самі вирішувати ті питання, що входять до їхньої компетенції. В тому числі й земельні».
Виглядає, що так воно й буде, поки Верховна Рада не прийме рішення остаточно приєднати приміські села до міст.
Напевно, це станеться вже тоді, коли села роздадуть або продадуть всю землю навколо Івано-Франківська.
