Все частіше в Україні зустрічаються хворі на булемію. Це давно відома хвороба США та Західної Європи, але тепер – «ласкаво просимо до України»… Що ж таке булемія? Лікарі кажуть, що це безперервне бажання їсти у великих кількостях. Такий собі вовчий голод. Але наївшись, людина на цьому не зупиняється. Вона фактично «викидає» спожите, щоб з’їсти ще.
Клітини голод пам’ятають
«Ця хвороба виникає в результаті виснажливих дієт, фізичної та моральної втоми, тривалого відчуття голоду, яке призводить до переїдання, – розповідає відомий прикарпатський психіатр Валентина Арциховська. – Після цього, боячись поправитися, людина йде до крайнощів – викликає блювоту або приймає проносні засоби. Таким чином вона очищує свій шлунок. Ця картина може повторюватися декілька разів на день».
За словами пані Валентини, булемія супроводжується тривогою, неспокоєм, слабкістю, подраз-ливістю, тому часом її називають депресією дієти.
За статистикою, цією недугою хворіють юні дівчата та хлопці віком від 12 років, рідше – жінки до 35 років.
Лікар сімейної практики і медицини Радислав Петрів говорить, що булемія є однією із масок соціофобії*, коли людині важко адаптуватися до вимог суспільства. Часто це виявляється у незадоволенні власним тілом. Найпростішим способом зменшити вагу, за словами лікаря, є дієти та голодування, але це може бути небезпечно – передусім для підлітків. «Наші клітини мають здатність запам’ятовувати голод, – розповідає Петрів, – тобто, якщо ми будемо голодувати, то наші клітини не працюватимуть на перетравлення їжі, а тільки відкладатимуть жировий запас».
 |
Усе від голови
Причин захворювання є безліч – це і згадане вже незадоволення власним тілом, і стреси, втрати, різні страхи, дефіцити вітамінів і деяких гормонів тощо. Але, як переконують спеціалісти, основ-на причина – це голова, саме там контролюються всі процеси нашого організму. Тому визначити остаточні причини недуги досить нелегко.
«До сьогодні я не знаю, як захворів і як переборов цю недугу», – каже 17-річний Ігор. Коли хлопцеві було 14 років, він спробував сісти на дієту, мовляв, модно вести здоровий спосіб життя. Згодом почав переїдати, злився на себе через те, що не може стримуватись від їжі.
«Кожного дня обіцяв собі, що перестану вертати їжу, але це було лише початком», – зізнається Ігор. Він перші два роки навіть не розумів, що це хвороба чи залежність, і тому довго не розповідав батькам. Коли ж мама дізналась про це сама, то лише насварила хлопця. Підліток закрився від світу, бачив лише їжу. Потім пішов до знайомого психолога, а та направила його до Валентини Арциховської. Лікар призначила йому антидепресанти і… дитяче харчування. А коли він ще й закохався, то хвороба остаточно відступила. Загалом Ігор витратив на булемію три роки життя.
Інша історія у Лідії. У 20 років вона вийшла заміж, а через чотири роки чоловік несподівано її покинув. Лідія отримала стрес, біду «заїдала». Тоді вона тільки-но отримала роботу вчительки молод-ших класів.
«Починається урок, а я вже дивлюся на годинник, – згадує Лідія. – Яка там робота? Не могла дочекатися перерви, щоб піти наїстися. Під кінець робочого дня все вибльовувала та йшла додому. А там їла знову».
Молода жінка довела себе до такого стану, що коли її холодильник був порожнім, вона не могла ні спати, ні думати про щось інше, поки не накупить харчів. Усе закінчилося безгрошів’ям – Лідія навіть не мала в чому ходити на роботу. Аж тоді вона звернулася до лікарів.
Тільки разом
Пацієнт повинен хотіти вилікуватись і боротися з недугою. Лікарі запевняють, що це бажання – 95% успіху. Саме лікування є важким, тому потребує співпраці хворого з лікарем.
«Лікувати булемію потрібно за допомогою психотерапії, – говорить Валентина Арциховська. – Починати слід з визначення причин недуги. Для кожного пацієнта вони індивідуальні – від низької самооцін-ки чи дефіциту гормонів – до різних життєвих бід. Також можуть виявлятися спадкові чинники або психічні травми, отримані в дитинстві. При лікуванні булемії може призначатися медикаментозна терапія. Тому пацієнтам потрібна підтримка оточуючих. Вони не мають бути самотніми».
* Соціофобія (лат. socius – загальний, спільний, грец. φόβος – страх) – боязнь будь-яких громадських дій (наприклад, публічних виступів), або дій, які супроводжуються увагою з боку сторонніх осіб (острах користуватися місцями громадського харчування, громадським туалетом, неможливість робити будь-що під чужим поглядом), або навіть просто зустрічей з незнайомцями чи особами протилежної статі.
