Виставка «Цифровий живопис» франківського кінематографіста та художника Юліана Яковини, яка відкрилася у виставковій залі мистецького центру «Є», приваблює навіть назвою. Як можна поєднати старе добре мистецтво з агресивними та провокативними сучасними технологіями?
Для Франківська, як для міста, що останнім часом перетворювався у мистецькому плані на тихе болітце, це дуже незвично. Побачити в нас щось таке, чого не бачив світ? Та це неможливо. І тим не менше. Інколи неможливе стає можливим.
Отже, Юліан Яковина використав сенсорний дисплей смартфона в якості полотна, стилус — як пензель, а цифрове фото — як ескіз. Шлях від першого фото до закінченої роботи проліг через автономні графічні програми із застосуванням різноманітних сенсорних фільтрів. Результат — 20 скляних картин, які віддалено нагадують живопис на склі, власне, вони й склали експозицію виставки.
У такий цікавий і парадоксальний спосіб Юліан Яковина дуже граційно звів сучасні технології, живопис і фотографію до спільного знаменника, вийшовши за межі звичних уявлень про мистецтво та прогрес як про речі непоєднувані. Таке поєднання логіки цифрових технологій і мистецької уяви створили роботи, від яких віє метафізикою та міфологією. Їх, на перший погляд, впорядкованість підступна й небезпечна, вона затягує, як вир, з якого невідомо, чи вдасться вибратися, бо в них пульсує серце первозданного хаосу, навіть якщо робота називається «Літо». Це дивна геометрія та безумство кольору, вловити всі лінії і всі відтінки якої практично неможливо, ну хіба що ваш мозок дійсно нагадує процесор. Зате можна знаходити десятки асоціацій і метафор, вгадувати та помилятися, дивуватись і насолоджуватися, відчувати, як у цих картинах струменить життя, про існування якого ви навіть не здогадувалися…
Comments are closed.