У ХІХ столітті у Галичині був свій варіант святкування старого Нового року. В ніч з 13 на 14 січня коломияни справляли «Меланчин вечір». Влаштовували бали з музиками, маскарадом, іграми, щедрівками та приятельськими розмовами. Саме цю традицію намагається відродити й популяризувати закритий чоловічий Клуб коломийців. До речі, це єдиний захід, куди члени клубу мають право приводити своїх дам.
 |
Вишуканість і сільський колорит
У великому просторому залі, прибраному колоритними ліхтариками та вишивкою, збирається чимало народу. Чоловіки у фраках і костюмах. Жінки – в розкішних вечірніх сукнях, елегантно притримують маску до обличчя. Пір’я, блиск, розкіш. Надсерйозний конферансьє, що оголошує конкурси, дає слово для виступу. Все як на справжньому балу.
Також чи не на всіх чоловіках можна було побачити одну прикрасу – невеличкий блискучий значок клубу. А в куті залу – його символ-логотип. На багряній тканині – коло зі стрілкою, що символізує рух уперед. Зверху – корона, символ княжого (королівського) міста, та напис латинською мовою «Absens carens» (Відсутній – втрачає).
З панською вишуканістю гармонійно поєднувалися колоритні музики «Гуцульська тайстра» з Ужгорода, які награвали вальсові мелодії та запальну польку. Гірського колориту додавали і глиняні підсвічники та пампушки на святкових столах…
«Маланчин вечір» – єдиний день у році, коли жінки можуть прийти на світське зібрання зі своїми чоловіками. Також цього дня можна запросити і своїх друзів чи родичів. Тому серед коломиян були й гості з Івано-Франківська, Чернівців, Києва та навіть з Ірландії.
Кожного року на такий захід запрошують народні колективи Коломийського району. Цьогоріч честь відкривати вечір випало колядникам із Верхнього Вербіжа. Заколядували, завіншували на щастя, циганка наворожила добра, Меланка й Василь побажали гостям щастя. Конверт із грішми – до кишені та додому, а далі панство най розважається по-своєму.
Уже традиційним на «Меланчиному балу» є конкурс на найкращу маску. Всі закружляли у танці, а за цей час керманич (голова) клубу Микола Савчук мав вибрати найоригінальнішу. Обрав трьох – ряжених мексиканця, американця та чоловіка з котом на голові. Але не лякайтеся, то в нього така шапка була. Він, до речі, і переміг.
«Кожного року ми шукаємо якусь родзинку, якихось артистів оригінального жанру, – розповідає Микола Савчук. – Раніше в нас були фокусники, а цьогоріч запросили відомого карикатуриста зі Львова, уродженця Коломийщини Андрія Крицуна. Він малює на всіх дружні шаржі».
 |
Політика – заборонена
І що це, власне, за закритий чоловічий Клуб коломийців? Заснований він у 2007 році, а ідея створення належить гумористу та письменнику Миколі Савчуку. Він тут і головний. За словами пана Миколи, стати учасником клубу доволі просто, але треба відповідати таким вимогам: мати добру репутацію, брати активну участь у розвитку міста, бути неконфліктним, і найголовніше – народитися на Коломийщині.
«Такі клуби безперечно потрібні кожному місту, бо наше культурне життя було трохи занедбане, – впевнений Ігор Гнатюк, один із учасників клубу. – Я є далечним членом клубу, це щось таке, як заочник. Тобто можу собі прийти на збори, коли мені виходить. А є ще постійні члени клубу та симпатики».
Зараз клуб налічує понад 60 членів. Це люди різних професій, але об’єднує їх одне – небайдужість до рідного міста. Тут є митці, лікарі, педагоги, бізнесмени, юристи, доктори наук, артисти. Завдяки клубу в Коломиї відкрили пам’ятник Івану Богдану – першому українцю, коломиянину, який ступив на американський континент.
«У нас немає політиків вищої ланки, тобто міські голови, нардепи – всі вони не мають права вступати до товариства, – говорить Роман Різник, заповідач клубу. – Наприклад, якщо хтось із наших стає депутатом, то він мусить призупинити своє членство у клубі, а потім може його відновити. Тому що на наших зібраннях категорично заборонено говорити про політику та бізнес. Ми є клубом, який підтримує культуру нашого міста».
Символіка цифр
Збирається клуб раз на два місяці. Зустрічі називають клубними вечірками. Цікаво, що тривалість таких вечірок регламентована й символічна – 124 хвилини та 1 секунда. Це символізує першу писемну згадку про Коломию – 1241 рік. Ось такі вони – справжні патріоти своєї малої батьківщини.
«Наші вечірки проходять у дуже гарній та аристократичній манері, – розповідає Ігор Гнатюк. – Грає класична музика, ведуться світські бесіди на культурні чи історичні теми. Тут можуть бути присутні якісь цікаві люди чи закордонні гості, або й сини членів клубу. Але тільки чоловіки».
Також кожен член клубу має якісь свої повноваження. От, керманич – керівник клубу, заповідач – спікер, підскарбій – фінансовий розпорядник, архіваріус – відповідає за архів, виставкар – особа, яка готує на вечірках виставки. Є й ціпаки, тобто вартівники вечірки, й навіть нагадувач, який розсилає есемески та запрошує на клубні зібрання.
Але на «Меланчиному вечорі» всі відпочивали. Аж до світанку. Дуже елегантно. Нам сподобалось.
