Аеропорт-готель в Осло знаходиться за 7 км від самого аеропорту, і дорога до нього на автобусі коштувала більше, ніж мій цілий економний переліт із Катовіц до Осло. За готель окрема подяка Шоніку, який в останній момент поміняв резервації нормальних готелів на ненормальні, щоб зекономити пару копійок. Таким чином група «Катастрофа» стала на проторені рейки – колектив почав нас тихо сповідати.
До речі, Саша із Франківська також вибрав не найлегший спосіб наздогнати пелетон у Польщі. Машиною до Львова, звідти літаками до Варшави і Катовіц. В результаті вони зустріли мене 30 травня в аеропорту Гардермоен такими, ніби йшли туди з Прикарпаття пішки.
Але чемпіоном у дисципліні «Найдебільніший переїзд року» став я. 28 травня – переїзд автобусом Київ‑Ковель на концерт, вночі – Ковель-Луцьк на концерт нічний, зранку – автомобіль Луцьк-Ужгород, після нічного концерту – літак Ужгород-Київ о сьомій ранку, там живий ефір на М1, потім о 13.50 переліт у Донецьк, там жваве спілкування із прикордонниками та фляшкою «Джек Денієлз», потім машина до Маріуполя, там концерт, машина зранку в Донецьк, літак до Києва 30 травня о 6.50, звідти літак у Копенгаген, звідти лише годинка і ти – в Осло. Правда просто?
Будь-яка нормальна людина після таких знущань над своїм імунітетом просто доповзла б до ліжка в готелі, повісила на ручку дверей табличку «Не дай Бог розбудиш» і запала б у летаргічний сон. Ха! У наших планах було ще дві позиції – традиційний похід у «Hard Rock Café» і на концерт групи AC / DC!
З помнутими пиками ми вирушили у бік центра в надії, що нас спіткає перша удача за останні 48 годин. Півгодинки їзди на взятій на прокат машині (ще 150 євро, економно, еге ж?) і ми на місці – нас вітає «Hard Rock Café Oslo»!.
Ресторан величезної американської мережі, розкиданої в основному по столицях і великих містах світу. Він підкуповує атмосферою, доброю музикою і кухнею. Меню невелике та однакове у всіх точках. На стінах – гітари і шмотки світових зірок! Навколо нас рискають десятки перезбуджених фанів AC / DC, які викрикують окремі фрази із пісень і відбивають ритм ножами і виделками.
У нас традиція – я споживаю ребра, які подаються таким собі півметровим парканом, а решта нападає на курячі крильця, котрі, як і паркан ребер, готуються за спеціальним хард-роковським рецептом. Стара добра американська хімія. В роті – оргазм.
Ми мовчимо, бо наші роти нагадують бетономішалки. Шонік погладжує свій іміджовий пузік, за таким заняттям він проводить 75 % життя, починає ходити взад-вперед по залі, що означає близькість наступного етапу поїздки. Голосно шморкається разів сорок підряд, одночасно веде розмову по телефону з трьома різними абонентами на інтелектуальну тему – в кого від чого бодун, і напихає рот крилами. Нарешті кістками завалений стіл, руки по лікоть у приправах – кінець. Ми їдемо на концерт.
Норвежці не люблять ходити в гості, але люблять ходити на концерти. Там можна зустріти знайомих. Поговорити, посміятися, а головне – попити пива! Ставлення до алкоголю в Норвегії нелюдське. Його продають лише у будні з 12 до 18 години. У ресторанах після 20.00 не допросишся і краплі вогняної води. А на концертах пиво продають до останньої секунди. Тому там завжди аншлаг і AC / DC в Норвегії – уже третій раз за рік.
Виступ затримують на дві години. Ми з Мухою нагадуємо двох інвалідів з важкими вадами опорно-рухового апарату. Ноги підкошуються, руки німіють, у спину ніби забили залізний штир! А нордичні люди тільки радіють з того, що пиво можна буде пити на дві години довше, і нагадують свинок, одягнутих у футболки AC / DC. Вони розливають його один на одного, вимазують оточуючих кетчупом, пісяють на ноги тих, хто стоїть ззаду, словом, душевно відпочивають.
Нарешті переповнений пивними парами стадіон розриває звук гітари Ангуса Янга, і від образ за затримку не лишається сліду. Перед тобою 60‑річні монстри, які перемелюють на лівер вміст повного стадіону. Ти посміхаєшся у відповідь на пролитий на твої штани бокал і радісно підіймаєш пилюку разом з норвезькими братами і сестрами. За дві пісні до кінця ми втікаємо, щоб не бути затоптаними отарою п’яних вікінгів. Через годинку з наших номерів виривається на волю храп п’яти замучених на рудниках людей. А через п’ять годин ми вже стоїмо на стійках реєстрації Scandinavian airlines, смакуючи той факт, що за чотири години будемо лише за 1330 км від Північного полюсу. Це буде далі.
Продовження. Початок – у № 24 (474).
Comments are closed.