Родина Бойчуків із Космача, що на Косівщині, започаткувала новий метод у народній медицині – лікування вівцями. Вони називають це овітерапією. Бойчуки планують зареєструвати «вівцелікування» офіційно, бо впевнені: споживання продуктів від цих тварин і просто споглядання за ними приносить багато користі, робить людей спокійнішими та позитивнішими.
 |
Волохатий антистрес
Хату Бойчуків у Космачі знайти неважко, кожен з місцевих покаже. Біля хати нас уже чекав і сам господар – Роман Бойчук.
Навкруги – Карпати, разом зі своїми таємницями. Зліва видно гору Сиглін. На вершині велика полонина та самотньо росте бук. Звідки він там узявся, ніхто не знає. Місцеві кажуть, що десь на Сигліні Олекса Довбуш заховав частину своїх скарбів. Праворуч – гора Лисина. Там, говорять, є сонячний годинник.
Тихо та затишно. Все навколо зелене, сонце сховалося за гори, перебувати на вулиці – одне задоволення. Неподалік з величезним дзвоном на шиї пасеться корова. Десь далі чути, як іржуть коні. Лише восьмеро ягнят біля стайні меланхолійно скубуть траву, тримаються купи та лише зрідка піднімають голову й дивляться на чужих своїми випуклими очиськами. Дуже кумедно споглядати. Одразу забувається і тяжка дорога в автобусі із закритими люками та вікнами, криклива сусідка, яка цілу дорогу, три години, боялась, аби її не продуло, робота та різні побутові дрібнички. Отак, опершись на дерев’яний паркан, і стояв би годинами.
«Добре тут біля них, правда? – сміється господар. Підходить ближче, вже встиг переодягнутись у красиву космацьку вишиванку. «Я багато років працював на керівних посадах, – каже Роман Бойчук. – Нервова така праця. То було прийду, стану коли них і дивлюся, дивлюся… Така від них позитивна біоенергетика йде. Подивляться тобі в очі, і всю злість знімає».
Оце і є один із нюансів овітерапії – звичайне споглядання за цими тваринками.
Краще віагри…
Лікування тваринами – давно не дивина, адже є апітерапія (лікування бджолами) і іпотерапія (конями). То чому б і не вівцями? За словами Романа Бойчука, ця тварина є особливою. Раніше у Космачі овець називали «уберихата», бо все що в домі було – від вівці. І на образах малювали саме її, а не інших свійських тварин.
Ідея з овітерапією виникла в Бойчуків навесні цього року. Перед тим пан Роман познайомився з професором Подільського аграрно-технічного університету Іваном Тимофійшиним, який відпочивав у Космачі. Професор має багато напрацювань на тематику вівчарства, неодноразово захищав наукові праці.
«Овіс – з латинської вівця, а терапія – лікування, от і вийшла – овітерапія, – пояснює Бойчук. – Ми не просто так собі це видумали. Хочемо все авторизувати та науково підтвердити».
Нині вони розділили обов’язки: наукові дослідження – за Тимофійшиним, а практика – Бойчуків.
Курс овітерапії поділяють на три етапи: харчі, вовняні речі та біоенергетика. Лікування починається вже з першого частування бринзою. До речі, її треба їсти щодня, хоч би й 100 грам. Адже у бринзі є хімічні елементи, що значно зменшують холестерин у крові.
Жентиця, яка виходить у процесі вироблення бринзи, теж вважається помічною. Старожили називають її гуцульським пивом. На смак квасненьке. Вип’єш і відчуваєш приплив сили. Жентиця знімає втому, втамовує спрагу і на шлунок добра.
«Овече масло донині є одним із перших ліків, – розповідає Бойчук. – Коли якісь забої, переломи чи просто ломить кості, як помастити болюче місце, то знімає біль. На собі перевірено».
Таке масло може стояти в холодильнику і до трьох років. Якщо болить голова, то помастити ним, зверху поставити овечу вовну та зав’язати. Колись у горах лише так лікувалися.
Корисним є і молоде овече м’ясо. «Воно сприяє травленню, а ще добре споживати чоловікам, – говорить Бойчук. – Сам читав десь, що подружнім парам, які не могли мати дітей, лікарі радили цілий рік вживати баранину. Навіть якщо взяти нас, гуцулів, то колись у сім’ї було як мінімум п’ятеро осіб, а то й десятеро…».
Далі до терапії відносять і овечий жир, тут його називають – лій. Добре на бронхіти чи астми. Лиш починається кашель, треба додати у молоко ложку лію, жменьку соди і все. Корисний він і при виразках кишечника.
«Щоранку, протягом трьох тижнів, натще вживати ложку лію на дві ложки доброї горілки, – радить Бойчук. – Потім треба зробити два тижні перерви. Але не переборщувати, бо лій тяжкий на печінку».
І нарешті – овеча шерсть. За словами пана Романа, вона є помічною та гігієнічною. Адже вівці мають властивість виділяти відповідний жиропіт, який за своїм складом має сірку, насичені жирні кислоти та бактерицидний ланолін. Колись шкірою молоденького ягняти обвивали недоношених діток, так вони вигрівались, як у лоні матері. І росли здорові.
Подаруй куму ягня
До овітерапії можна віднести і похід на полонину. Пройтися та подихати свіжим повітрям, подивитися, як працюють вівчарі, послухати їхні байки. До речі, Роман Бойчук планує побудувати невеличку стаю коло своєї хати, щоб було ближче та доступніше для людей. Там має бути все, як у справжніх вівчарів на полонині. Таким способом планує відроджувати вівчарську справу.
За словами Бойчука, раніше овець тримали у кожній сім’ї. Нині, на жаль, поодиноко. І не через те, що випасати немає де, – на території села є сім полонин. Нема кому випасати.
Цікавий метод з відродження вівчарства у нас запровадили, як не дивно, американці. Фундація «Добробут громад» розробила по Косівщині проект з розведення зникаючих порід свійських тварин: коней-гуцуликів, бурих корів і гірсько-карпатських овець.
Суть проекту в тому, що ґазді дарують вівцю з умовою, що той доглядатиме її два роки, виведе потомство та подарує одну іншому ґазді на тих же умовах. Справді цікаво. Може, й допоможе.
Comments are closed.