Урологічний відділ обласної клінічної лікарні — перелякані чоловіки, терплячі жінки, життєрадісний персонал і горе-камінчики. Ось, що побачив «Репортер», освоюючи ази нової професії — молодший медпрацівник, або в народі — санітарка. Виявилося, не так просто.
Пішов «камінчик»
Урологічний відділ у лікарні вважається непростим. Сюди щодня привозять тяжких хворих, оперують. І виявляється, в урології лежать не лише чоловіки, але й жінки. Бо з восьми палат — дві жіночі. Але про все по-порядку.
Спершу, звісно, білий халатик, а далі знайомство з новим начальством — завідувачем відділу Ярославом Гоцуляком, невисоким веселим чоловіком середнього віку. Він без довгих вступів одразу знайомить зі специфікою урології.
«Основна категорія пацієнтів — люди похилого віку з сечокам’яною хворобою, захворюваннями простати та хворобами сечостатевої системи. Найпроблемнішими є гірські райони, звідки вони поступають, — каже Гоцуляк. — Але й з Івано-Франківська приходять із запущеними формами. Адже ми живемо у регіоні, де вода перенасичена різними солями, зокрема, кальцієм. Прикарпаття, Карпати є ендемічною зоною по сечокам’яній хворобі. І на жаль, ми одна з небагатьох обласних клінік, яка не має свого ударно-хвильового літотриктора, тобто дробілки, тому мусимо оперувати. Але надіємося, що скоро у нас буде такий апарат».
Стук у двері. До кабінету заходять люди — чоловік, жінка та їхня донька. Худий, смаглявий чоловік простою мовою розказує, що, мовляв, щось йому десь там заштопорилося, болить і не йде… На мене уваги не звертають. У білому халаті я, певно, також викликаю якусь довіру.
Лікар зрозумів проблему нового пацієнта, щось уточнив, ознайомився з направленням і скерував на УЗД. «Тут до тебе зараз «один камінчик» прийде», — телефонує ще якомусь лікарю.
За словами Ярослава Гоцуляка, всім чоловікам після 40-45 років слід щороку здавати аналізи сечі, крові та робити УЗД, аби виявити хворобу на ранніх стадіях.
«Дуже часто проблеми нирок перебігають без наслідків, — каже лікар. — Тому, якщо у сечі з’являється соляний осад, значить є запалення і необхідно прийти на консультацію до уролога. Для профілактики треба вживати достатню кількість рідини, аби утворилося багато сечі й вона не кристалізувалася. Також слід виключити зі свого раціону продукти з надмірним вмістом кальцію і солей: щавель, жирне м’ясо, кава, шоколад та багато інших».
Далі — цілком зрозуміла коротка настанова. «У всьому слухатися старшу», — сказав Гоцуляк, і побіг до хворих.
Жінки — терплячіші
«Старша» — це старша сестра Марія Гаврон. Жінка робить екскурсію відділом і знайомить з новими колегами. Кабінет постової сестри, маніпуляційна, оглядова, сестринська, хірургія. Всюди заходимо, вітаємось. Ловлю здивовані погляди, але обличчя — усміхнені.
Заходимо і в палати до хворих. У кожній по двоє-троє людей. Скраю, на боці лежить старший чоловік, по обличчі видно, що йому дуже боляче. На інших ліжках — дідусі, відкинене простирадло, з-під сорочки стирчать різні трубки. У деяких палатах — геть молоді хлопці. Всюди дуже специфічний запах.
«Жінки таки терплячіші за чоловіків, — говорить Марія Гаврон. — Деколи ті так кричать на перев’язках… У нас чоловіки вже знають, що переживає жінка при пологах».
Виявляється, що понеділок для відділу — більш-менш легкий день. Операцій сьогодні майже немає, тому наразі спокійно. Крім того, в понеділок до 12.00 нічого не працює — всі роблять генеральне прибирання.
Багато роботи в операційній. Мене спроваджують саме туди. Вхід — лише в масці, шапці та бахілах. Молодша медсестра Любов Криса якраз домивала одну операційну, другу прибирали разом. Спеціальним розчином вимивали все-все, що лиш було у приміщенні: стіни, вікна, столи, крісла, світильники, підлогу.
За роботою пані Люба розповідає, що працює тут уже дев’ять років. Раніше була швачкою. Санітаркам не треба медосвіти, але трапляється, що вона допомагає навіть під час операції, бо стерильна, нікуди з відділу не виходить. Потім знову все тут вимиває.
«Нині ще спокійно, — розповідає пані Люба. — Інколи у нас по шість-сім операцій на день, то доводиться бігати з одної операційної до другої. До всього тут звикла. Хоча спочатку думала, що не витримаю. Але іншої роботи нема, а таких старших вже ніде не беруть. Зараз нічому не дивуюся».
До речі, зарплата санітарки — 1000 гривень, а в хірургії — з маленькою надбавкою.
І сміх, і гріх
Довелося побувати і на операції. Хворому міняли сечовивідні сенти. Видовище — страшне. Люба Криса якраз тримала руку хворого, аби медсестра зробила укол у вену. А я просто стояла збоку, та потім позадкувала до виходу. Медсестри трохи підсміювалися, бо, виявляється, такі операції ще геть не страшні.
Санітарок і медсестер кличуть в операційну, аби переставити хворого на операційний стіл, а потім знову на ліжко.
«Деколи доводиться тягати чоловіків по сто кілограмів, — розказує старша. — Але що зробиш? Це лише в кіно є такі дебелі медбрати. А ми все самі робимо».
«А ще дуже тяжко в нічні зміни, — каже санітарка Віра Бойчук. — Є дуже тяжкі хворі. Я недавно чергувала, то одна жіночка п’ять разів за ніч кликала. Але то все були дурниці. То в неї халат задерся, то ще щось. Вона старенька, немічна, але треба допомагати».
До кінця дня вже з усіма розговорилася, медсестрички розповідають про різні оказії, які траплялися з пацієнтами.
Робота важка, але буває всяке.
«От, в операційній всі люди одинакові, бо під наркозом, — посміхається Люба Криса. — Але всі по-різному з нього виходять. Один так виспівував — на цілий відділ. Потім, коли відійшов, казав, що думав, ніби на полонині пасе вівці. Але буває й дуже сумно. Є хворі, що без сліз на них дивитися не можеш. Чомусь одразу на їхньому місці уявляєш когось зі своїх рідних, а це страшно».
