Осінь 1683 року для Європи була неспокійною, але щасливою – Відень вистояв! У Станиславові ця подія відгукнулася і радістю, і смутком водночас. Наприкінці XVII ст. Османська імперія вирішила взагалі поглинути християнський світ. У 1683 році понад 100 тисяч турків під командуванням Кара Мустафи оточили Відень. Османській експансії протистояли держави, правителі, народи, церква. До стін столиці Австрії звідусіль стікалися військові загони. Об’єднана європейська армія 12 вересня розгромила турків – місто було врятовано.
Воював під Віднем і там загинув Станіслав Потоцький. У місті його імені було оголошено жалобу. Захоронили Станіслава у центральній крипті колегіати (Художній музей).
Турецькій навалі чинили опір австрійці, німці, чехи, угорці, словаки, литовці. Найбільшою була армія польського короля Яна Собеського. Та на дві третини вона складалася з українців! У її складі були полки запорізьких козаків під командуванням кошового Гоголя, тисячі стрільців, рекрутовані селяни із Галичини та Волині, дрібні шляхтичі. Військова операція під Віднем стала надважливою подією для подальшої історії багатьох держав і народів. Свідченням цього є різноманітні праці істориків, які, натомість, возвеличують одних і забувають згадати інших. Є свідченням і меморіальна дошка в нашому місті (Художній музей, західний фасад). Ось її текст:
 |
«Цю пам’ятну таблицю заклали мешканці Станиславова дня 12 вересня 1883 року в двохсотлітню річницю Віденської відсічі королем Яном ІІІ в ознаменування Станіслава Потоцького який з гусарською хоругвою свого батька Андрія Потоцького краківського каштеляна намісника Польщі в часах походу на Відень віце-короля, засновника міста Станиславова кинувшись на перший спалах розпочатої на правому крилі битви, загинув 12 вересня 1683 року геройською смертю в обороні християнства». |
Початково на головному фасаді колегіати було дві дошки – українською та польською мовами. Під час відновлювальних робіт до 250-річчя перемоги під Віднем (у 1933 році) польську дошку помістили на східному фасаді, а українську… просто знищили! Може, нарешті, настав час її відновити?
Крім того, було би добре ґрунтовніше згадати не тільки віденську облогу. Адже не тільки Відень вистояв перед турками, але й Станиславів також! І не менш героїчно. У 1672 році станиславівська твердиня ціною великих жертв перегородила туркам шлях на захід і витримала облогу. Про віденську відсіч іванофранківці все‑таки знають, про подвиг свого міста немає жодної згадки. А повинна бути.
Щороку в Івано-Франківську відбуваються ковальські фестивалі, які залишають добру згадку про себе у вигляді абстракцій, прикладних робіт чи етномотивів. І проходять вони там же, біля Художнього музею. Один із наступних міг би бути на тему такої популярної тепер в Європі бойової раті. Мечі, тесаки, сокири, шаблі, шоломи, гарматні ядра та композиції з них, виготовлені учасниками свята, полишені в нас і встановлені поряд із найдавнішою спорудою міста, нагадали б усім і про українську присутність під Віднем, і про оборону Станиславова у 1672 році.
