Минулої неділі в Івано-Франківську в культурно-мистецькому центрі «Є» відбулося відкриття молодіжного руху «Молодь за мир». Його ініціатором виступила франківчанка Ольга Макар. Дівчину надихнула минулорічна волонтерська робота в Африці.
Оля Макар – активний учасник Міжнародної громадської організації «Спільнота Святого Егідія». Спільнота заснована в Римі ще у 1968 році та нині діє у 70 країнах. Її активісти допомагають безхатченкам і літнім людям. Також чимало зусиль спільнота докладає, аби полегшити життя на африканському континенті. Будують безкоштовні клініки, допомагають людям, хворим на СНІД, створюють центри харчування для дітей.
Минулого року Оля Макар три тижні пропрацювала у Мозамбіку. Каже, це змінило її життя.
Бідна дитяча країна
«Мозамбік – країна на півдні Африки, – розказує Оля Макар. – Майже 80 % людей живе на два долари в день. А ціни на їжу та одяг можна порівняти з українськими. Це справді дуже бідна країна. Там чимало сиріт, майже 40 % населення Африки – діти. Одна жінка в середньому народжує п’ять дітей. Вони просто не мають де дітися і тиняються вулицями у бруді та небезпеці».
Оля ще з кількома волонтерами працювала у столиці Мозамбіку – Мапуту. Є там і багаті райони, з готелями й торговими центрами, але бідних значно більше.
Франківчанка Оля Макар допомагала місцевим вихователям з навчанням дітей
«У хатинці розміром два на два метри може жити родина з десяти людей, – пригадує дівчина. – Коли дощ, ту хатину затоплює, зриває вітром. Але більшість нічого кращого не можуть собі дозволити. Меблі там – розкіш. Нема підлоги, вікон, дверей. Люди просто сплять на землі й накриваються тканиною, з якої вдень роблять собі сукні».
Побувала Оля і в тамтешніх державних школах. Багато з них – одноповерхові будиночки. Навчання проходить по змінах – від ранку до пізнього вечора.
«У класах по 80 дітей, меблів нема, усі сидять на підлозі та пишуть на колінах, – розказує волонтерка. – Часто місця в школі не вистачає, тож вони просто сидять під манговим деревом. Але це вже плюс, що є такі школи, бо більшість населення неграмотне. Діти, до речі, дуже уважно слухають вчителя. Для них школа – це радість».
Ложка рису – це кохання
У центр харчування, де працювала Оля Макар, приходили понад 600 дітей. Були й зовсім маленькі – по два-три рочки, бо тут створений ще й садочок.
«Дітям давали величезні тарілки з рисом, а раз на тиждень там була риба й курятина, – говорить волонтерка. – З’їдали все до крихти. Інколи за їжу билися. Було, що хлопчики показували свою симпатію якійсь дівчинці, ділячись ложкою рису. Це було найкраще, що він міг для неї зробити».
Майже 40% населення Африки – діти
У центрі Оля познайомилась з хлопчиком Даніелем. Зараз йому 18 років і він приходить до центру вже як волонтер.
«Вони об’єдналися з друзями і вирішили: хоч не можуть дати тим дітям їжі, але можуть навчити всьому, що знають самі. По суботах вони займаються з наймолодшими. Разом танцюють, співають, граються, все пояснюють. Тобто вони організували таку собі школу миру. Ці хлопці цілий тиждень економлять, аби скинутися та купити дітям якогось печива. Роблять те, що можуть – це дуже важливий момент. Ми також молоді, ми теж можемо робити те, що в наших силах. Ці хлопці з Мозамбіку стали для мене прикладом – не існує людини настільки бідної, аби вона не могла чимось поділитися з іншими».
Молодь за мир
Оля хоче об’єднати небайдужу молодь в Івано-Франківську та створити школи миру при навчальних закладах. До речі, такий проект уже другий рік діє у Києві. Там волонтери також раз на тиждень йдуть до школи та спілкуються з дітьми.
«Спільнота Святого Егідія» – це християнський рух, а «Молодь за мир» – трохи ширший проект, – пояснює дівчина. – Він об’єднує абсолютно всіх людей: віруючих, невіруючих, християн, мусульман. Ми також повинні об’єднуватися, бо поодинці ми слабкі та ліниві, а разом можемо змінити життя у нашому місті на краще».
Державна школа. У класах по 80 дітей, меблів нема, усі сидять на підлозі та пишуть на колінах
Учасники руху планують організовувати зустрічі та обговорювати різні злободенні питання, проводити благодійні акції.
До речі, 4 вересня, у парку Воїнів інтернаціоналістів, спільнота разом із новоствореним рухом влаштують пікнік для своїх бездомних друзів. До співпраці запрошують усіх небайдужих.
«Африка навчила мене, що немає нічого неможливого, – говорить Оля. – І ще одне – насправді ми дуже багаті люди, і немає нам чого жалітися».
