«Репортер» представляє нову рубрику – авторські кухарські колонки від відомого українського спортсмена, громадського діяча та поета Романа Вірастюка.
Я спробую поспілкуватися з вами про хліб насущний, тобто про їжу, про те, що об’єднує все людство незалежно від партійних прапорів чи віросповідання. У мене немає фахової кухарської освіти, але я закоханий у мистецтво приготування їжі. Відверто кажучи, мені було б простіше та приємніше щось приготувати та вас усіх пригостити, ніж написати про це. Але я спробую!
 |
Усі кухні світу надзвичайно цікаві та різноманітні. І не важливо, які страви ми готуємо і з чого – головне робити це від душі та отримувати задоволення від самого процесу. Тоді страва обов’язково буде смачною. Але в першу чергу вона має бути корисною. Перша п’ятірка країн, де люди живуть найдовше, у своїй традиційній кухні використовує п’ять основних продуктів: капусту, свіжу рибу, квасолю, сир, фрукти. Очолює цей список Японія, де люди в середньому живуть 87 років.
Традиційна японська кухня – це напівсирі й сирі продукти рослинного, тваринного походження та морепродукти. Головним чинником там є свіжість продуктів. Навзамін смажити й варити, японці в більшості відмочують їх або маринують. Вони взагалі намагаються якомога менше знущатися над харчами механічною та термічною обробкою. Я з ними цілком погоджуюся.
У нашій сім’ї такий підхід для приготування їжі сприймаєтьсяна ура. Нас із братом до сирої та напівсирої їжі привчив дідусь Василь. У господарстві тримали свині, корови, кози, крілики, індики та курчата. Дідусь мав маленьку коптильню, і вдома з певною періодичністю завжди було мариноване м’яско. Спочатку він давав нам скуштувати його перед тим, як закладав коптити. Порівнявши смак до й після коптіння, ми для себе усвідомили, що у копченому зникають деякі складові смакового букету.
Для нас було шоком, коли дідусь із свіжорозробленої свині відрізав по куску ще теплої полядвиці товщиною у півтора сантиметра та, посоливши й додавши перцю, поклав їх на домашній хліб.
«Їжте козаки!» – сказав він і протягнув паруюче на морозі м’ясо.
Не спробувати шансів не було – слово діда було законом. І нам сподобалось!
Це лише згодом я прочитав, що у свіжому м’ясі тільки чотири години зберігається натуральний і найсильніший природній енергетик – креатинфосфат. Саме тому, коли людина поїсть свіжини, вона відчуває неймовірний прилив енергії.
Саме з того часу мені в походах не довіряють смажити шашлик, бо я, поки смажу, половину з’їдаю сирим…
Отже, хочу вам запропонувати дві страви із сирого продукту, а саме: філе щуки та внутрішня філейка телятини з соєвим соусом та городньою зеленню.
Філе щуки
— беремо щуку (600-800 гр.), відділяємо м’ясо від хребта та виймаємо кісточки;
— відокремлюємо філе від шкіри та нарізаємо сантиметровими смужками впоперек тушки;
— наливаємо в миску класичний соєвий соус (кожному окремо);
— на загальну тарілку викладаємо кріп та петрушку;
— ламаємо на шматочки малий залізничний білий хліб;
— при бажанні буде смакувати із сухим білим вином.
Внутрішня філейка телятини
— відокремлюємо плівку (фасцію) від філейки;
— розрізаємо філейку навпіл і нарізаємо сантиметровими смужками;
— наливаємо класичний соєвий соус кожному в мисочку, додаючи до нього трошки лагідної гірчиці;
— на загальну тарілку викладаємо кріп, петрушку та базилік;
— ламаємо на шматочки малий залізничний любительський чорний хліб;
— при бажанні буде смакувати із сухим червоним вином.
Смачного вам! Спробуйте – це смачно і зовсім не страшно! До нових зустрічей за столом!
