Цієї неділі, 22 травня, до 150-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка, в Івано-Франківську мають відкрити пам’ятник Кобзареві, автором якого є канадський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанин).
Довго та нудно йшли до рішення, що пам’ятник Шевченку таки треба встановити у міському парку. Начебто дійшли згоди. Але, як виявилось, не до кінця. Бо прикарпатські письменники пішли до мера та висловили побажання, аби пам’ятник поставили не в парку, а в центрі міста.
Отже, на початку тижня заступник міського голови Михайло Верес скликав з цього приводу позачергову нараду. За словами голови місцевої спілки письменників Євгена Барана, жодного з протестуючих літераторів туди не запросили. Отже, присутні на зустрічі франківські архітектори чи не самим собі аргументовано доводили, що розташування пам’ятника у парку є найкращим. Зокрема, як зазначив архітектор Зеновій Соколовський, містобудівельна ситуація не дозволяє зробити по-іншому.
Начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому Ігор Панчишин зауважив, що наше місто є тлом для різних стилів, і пам’ятник може сприйматися будь-де. Але нефахове втручання до справи призведе до втрати вартості пам’ятника. «По-перше, парк – первинна ідея. А по-друге, це ліричне місце, без шуму та гаму», – сказав Панчишин.
Були й такі, що пропонували припинити дискутувати, а натомість встановити врешті пам’ятник. Мовляв, і так через кілька років його можна буде демонтувати…
За словами Євгена Барана, на письменницькому засіданні про недоцільність встановлення пам’ятника у парку заявив Степан Пушик. Перший аргумент – відхід від раніше освяченого місця. А другий, що парк – «це глухий кут і там аж надто близько до туалетів».
На думку ж самого Барана, причиною такої колізії є те, що міська влада за 20 років не розробила генеральний план міста. «А ще всі ці дискусії навколо пам’ятника перетворюються на дискусії навколо громадянської позиції, – каже Євген Баран. – Якщо хтось кричить, що треба пам’ятник Шевченку, значить він патріот, а як не кричить, то ні. Словом, все це знову перетворилося на комплекс вічної національної вторинності, про що теж треба говорити».
Comments are closed.