До традиційного для Івано-Франківська фестивалю «Свято ковалів» залишився майже місяць. Самі ковалі поспішають завершити минулорічну скульптуру та складають плани щодо нової. Про особливість цьогорічного свята, про наше ковальство й ковалів розповідає голова Спілки ковальського мистецтва України Сергій Полуботько.
— Пане Сергію, чим відрізнятиметься цьогорічний фест?
— Програма у нас майже не змінюється. Цього року відкриємо минулорічну композицію — арку на честь 350‑річчя міста. Вона якраз у доробці, працюємо напружено, бо виникло багато нових цікавих ідей, як її оформити. Там має бути табличка з написом латиною про те, коли місту надано Магдебурзьке право. Також є ідея розташувати у колонах, на які спирається арка, символи, що пов’язані з національностями, причетними до заснування міста — вірменами, євреями, українцями, поляками. Довго шукали та врешті вирішили взяти рослинні мотиви. Склали список рослин, які характеризують ту чи іншу націю, наприклад, вірмени — виноград, абрикоси, в українців — калина, чорнобривці…
Також на колонах буде напис «Станіславів» чотирма мовами.
 |
— Багато говорили про місце для арки. Де зупинилися?
— Її встановлять на вході з вулиці Низової на майдан Шептицького. Там вона й була запланована минулого року. А потім почалася дискусія, аби перенести її до парку. Виїжджала комісія, дивилася, але там не знайшли відповідного місця. Тож арку поставлять на Низовій. Хоча є певне коло людей, які проти, мовляв, це втручання у стару архітектуру. Я погоджуюся, що це певне втручання, але не думаю, що воно є настільки суттєвим, як, наприклад, нова забудова у центрі міста. І зрештою всі наші роботи легко демонтуються — якщо з часом виникне така необхідність, ми можемо все знести й десь окремо створити музей під відкритим небом. І, вважаю, ковальські скульптури надають місту якусь атрактивність. Бо нема куди людей водити, то хоч до наших скульптур…
— Знаємо, що цього року фестиваль буде в іншому місці.
— Так, на так званому комплексі Бастіон — між фортечним провулком і Низовою. Оскільки була пропозиція якось поділити майдан Шептицького з фестивалем «Вгору серця». Він завжди проходить паралельно, але на озері. Цього разу вони попросили виставити сцену на майдані. Нас нове місце влаштовує. Крім того, у галереї бастіонного комплексу плануємо відкрити виставку «Орнаментальне ковальство», а у Художньому музеї — чергову молодіжну виставку «Ковальські сузір’я».
— Практика показує, що з ваших скульптур часто щось крадуть. Чи передбачили, як захистити від цього арку?
— Ми завжди намагалися думати про це. Але приїжджає багато людей, яких ми навіть не знаємо, і що вони будуть робити — не відаємо. Інколи привозять готові речі та просто дарують. І якщо зроблено так, що можна підійти та щось відламати, то нічого тут не поробиш… Зрештою, ми намагалися в останніх скульптурах, наприклад, у рамці ковальських традицій, все закріпити, а в результаті вона постраждала найбільше. Щодо арки, то ми вперше пішли на експеримент: елементи, які були викувані на фестивалі, дозволили собі переробити, — дещо підсилили.
— Чи плануєте «підлатати» пошкоджені вироби?
— Так, плануємо і фотокамеру встановити, і ті емблеми, які були на каруселі, відлити заново. Ну й дуже тішить те, що з’явилася ініціативна група студентів, які взялися навести порядок з «Деревом щастя».
— Скільки нині в місті є скульптур зі свят ковалів?
— Треба порахувати. Здається, шість.
— Яка буде цього разу?
— Була ідея повернутися до старих напрацювань, точніше — до мостика кохання. Але, коли вже стали його розробляти, до нас звернулися з міськвиконкому, мовляв, на розгляд винесений проект про створення пам’ятного знаку першій українській церкві в Івано-Франківську. Він має стояти у скверику поруч з «Легендою». Свою пропозицію вніс молодий скульптор зі Львова, ми підключилися, зараз працюємо.
— Яким він має бути?
— Скажемо так — це кілька вертикальних дуже грубих аркушів металу. У них буде прорізаний контур старої церкви, і, якщо дивитися під певним кутом, виникатиме її силует. Якщо це зробити з підсвіткою, то вийде цікава сучасна композиція. А щоби пристосувати її до свята ковалів, ми додали свою ідею — вирішили кувати дзвоники, які будуть розташовані у прорізах пластин. Такою буде тема цього фестивалю.
— Гостей багато чекаєте?
— Зараз зареєстровано близько 60 учасників з-за кордону, десь із 20 країн. Сусідні області, як правило, реєструються трохи пізніше. Думаю, кількасот людей приїде.
— Як із фінансуванням?
— Наші спонсори — компанія «Декра» та ПАТ «Прикарпаттяобленерго» — заявили, що проблем не буде.
— До речі, інші міста мають подібні фестивалі?
— Наше свято створило прецедент у цьому плані — нас стали наслідувати. Подібні фестивалі почали проводити і в сусідніх Чернівцях, і в Тернополі, Житомирі, Дніпропетровську. Навіть ідею щодо створення спільної композиції підтримали в себе.
— Минулого року Франківськ отримав відзнаку Габермана. Можете розказати про це трохи більше?
— Це відзнака за внесок у розвиток ковальства й фестивального руху. Альфред Габерман ще у 1960‑ті створив дуже сучасні речі у ковальстві, які досі слугують нам зразками. Заснував серйозну школу та відомий фестиваль у Чехії (місто Ліпнік). Потім ідею фестивалю втілив у Австрії, в містечку Ібзіц. Сама ця відзнака ще досить нова. Першим її отримав Ліпнік, другим — Ібзіц. Третім — Івано-Франківськ.
— Який основний меседж свята ковалів?
— Звісно, що це збереження ремесла. Люди приїжджають, обмінюються досвідом, і таким чином воно передається. Навіть створюються сім’ї, народжуються діти. А ще ми хочемо показати роль ковальства у сучасному світі — що й воно тут має місце.
