Чемпіон Європи зі штовхання ядра, екс‑капітан збірної України, нині – начальник управління спорту Івано-Франківської ОДА. Ще й вірші пише. На «Битві українських міст» в Аргентині, після важких зйомок, він влаштовував для учасників проекту поетичні читання. Загалом за час перебування у Буенос-Айресі відомий спортсмен написав 19 поезій.
– Пане Романе, яким було перше враження від Аргентини?
– Шокували 28 градусів тепла о сьомій ранку. А вдень було й 41…
Був розчарований, що команда Івано-Франківська покидала змагання у той день, коли я прилетів. Проте їх згадували аж до останнього дня гри, розповідали про позитивну енергетику франківців і ноу-хау Назара Павліва. Деталі не буду розповідати, бо за контрактом маю зберегти таємницю аж до телеверсії. До речі, перший показ, 7 березня, розпочнеться саме з франківців.
– Вас запросили як ведучого. А у змаганнях брали участь?
– Продюсер «Інтера» Бенкендорф хотів, щоб ведучий міг дати глядачам розуміння, що ми, як нація, маємо величезні здібності, знаємо ким ми є. До речі, перемагало бажання дійти до фінішу. Серед завдань було цікаве з кулями. Треба було перестрибувати з однієї на іншу. Цікаво, що за всю історію цих проектів, де знімалися шведи, американці, росіяни, японці, китайці, тільки шестеро людей пройшли ці кулі. А наші аж дев’ятеро спромоглися. Аргентинці думали, що ми були спеціально підготовлені. Та насправді 70 % учасників – люди не від спорту: офіціанти, музиканти, вчителі, співаки.
– Хто був із зірок?
– «Танок на Майдані Конго», Положинський, Писанка, Олег із групи «Скай», Олег Карамазов, модельки. До речі, присутність Русі усім додавала ентузіазму, коли трибуна вмирала. Я і їй присвятив вірша.
– Найперша асоціація з Аргентиною – це темперамент, запальні танці. Може, ви ще й танцювали?
– Ні. А життя аргентинців розпочинається об 11 вечора. У центрі міста з’являється багато акордеоністів, красиві чоловіки і жінки танцюють танго, ча-ча-ча. Певно, саме тому вдень вони дуже кволі. Не такі, як ми. Особливо, коли йдеться про споживання сала. До речі, можу давати майстер-клас, як перевезти великий транспарант сала контрабандою. Треба покласти його на низ сумки, а ще один, невеличкий, – трохи вище. Коли ж пустили пса, який нюхав валізи, я вийняв менший кусень, а великий повіз далі. В Аргентині культ не сала, а м’яса. Аргентинець, в якого 1000 голів худоби, дорівнює українцеві, що має дві собаки.
– Як відпочивали?
– Вночі спілкувалися, співали, читали вірші. Я така зараза, що люблю спостерігати за людьми. До речі, є одна помилкова фраза, яка часто звучить, коли йдеться про спортсменів: Сила є – розуму не треба. Якщо маю можливість, завжди наголошую на тому, що спортсмени – не обмежені, а обдаровані люди. А взагалі‑то, хотілося додому.
– На що готовий Роман Вірастюк, аби його дружина почувалася щасливою?
– Коли я є вдома і нікуди не треба їхати, готовий усього себе віддати сім’ї. Та навіть якщо далеко від дому, моє серце і весь я належу їм. Дуже хочу бачити, як росте молодший син. На жаль, не міг спостерігати, як ріс старший. Страшенно хочу відчувати, що моя Іра – щаслива жінка. Я обожнюю її і мені здається, що їй зі мною комфортно. Вважаю, що головне – довіра у стосунках.
