Продавець розуму

За оновленням домашньої бібліотечки зазвичай ходжу на Вічевий майдан, 8 – до магазину «Українська книга». Тут завжди гостинно приймають покупців, дають фахові поради. Але цього разу напросилася на роботу – по той бік прилавка.

В очікуванні Ліни Костенко

«У передсвяткові дні у нас покупців доволі, тож сідайте та слухайте», – припрошує директор магазину Ігор Майгутяк. Спочатку беруся розглядати книжкові полиці. У кожній ніші – густо-прегусто. Нині тут більше двох тисяч книжок, раніше було удвічі менше. Пан Ігор каже, що здалося б розширення, та наразі не світить.

Бути з цього боку прилавка якось незвично, але потроху призвичаююсь. Поки Майгутяк розповідає черговому покупцеві про новинки із психології, фотографую їх обох та прошу не лякатися. Директор додає: «То в нас кореспондент із газети». Люди охоче висловлюються, що заходили б у книгарню частіше, та гаманець не дозволяє…

До речі, Ігор Майгутяк тут – і продавець, і бухгалтер, і дирек­тор, і вантажник в одній особі. Каже, по-іншому неможливо. Разом з ним уже 15 років пліч-о-пліч працює Лідія Кульбанська. Спочатку – у «Облкниготорзі», далі – в «Політичній книзі», потім – у «Світовиді». «Ще тоді затямила собі, що літературу треба добре знати, – каже пані Ліда. – Починаємо обслуговування з питання «Що читаєте?», а вже тоді щось рекомендуємо».

Пан Ігор хвалиться, що днями на їхніх полицях нарешті з’явиться роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Кілька днів тому він повернувся зі столичної презентації цієї книжки. Каже, за Ліною Костенко попит не вгасав ніколи.

Ігор Майгутяк (зліва): «У мене якраз є те, що ви шукаєте»

Принципово не пхатися

До магазину входить юне дівча та запитує шпаргалки. Їй чемно відказують – «не продаємо». А далі, вже для мене, дещо гаряч­кувато та твердо коментують: «Ми не привозимо шпаргалки принципово. І хотілось би, щоби, крім нас, ще хтось мав таку позицію. Звісно, економіка і подібні принципи – то є різне. І тут, як у радянські часи, коли їдеш у село. Людей багато, автобус один, усі хочуть їхати. А ти, якщо принципово не хочеш пхатися, ну то стій собі!». За словами Майгутяка, ці шпар­галки затверджені Міносвіти, крім того, самі ж батьки купують їх для своїх дітей.

Одна жіночка питає словник чеської мови з диском, інша – словник фразеологізмів для доньки-філолога. «Книги з дисками ми не беремо, бо диск – то інша група товарів, – пояснює пан Ігор. – Працюємо з видавництвами і беремо те, що вони мають. А мають вони далеко не все».

До нашої розмови приєднується давній приятель Майгутяка і великий книголюб пан Микола, який прийшов за медичним посібником. Цю книжку пан Ігор привіз із Києва (з Петрівки – книжкового ринку) спеціально для його доньки. До речі, за роки у Ігоря Майгутяка з’явилися кілька таких друзів-покупців-книголюбів. Каже, як зійдуться, є про що поговорити.

Мода змінилася

Наступний параграф науки про книжкову кухню умовно можна назвати експериментами. Отже, щоби знати, чи рентабельно везти ту чи іншу книжку, треба експериментувати.

«Спершу щупаємо ринок. Беремо лише дві-три книги на пробу. А в цілому читацькі смаки не змінилися – що десять років тому, що зараз – цікавляться дитячою літературою, спеціальною і технічною. Дещо – сучасним письменством, менше – класикою. Проте, купують значно рідше. І навіть не стільки через високі ціни, скільки через відсутність настрою і перспективи від тої освіченості та навчання», – резюмує пан Ігор. Каже, колись було дуже модно купувати книгу в подарунок, а нині – не те.

За словами Майгутяка, в Україні майже немає технічної літератури, адже тут треба видавати малі тиражі, а це для видавництва – непосильні витрати. Вони й так ледь животіють. Питаю, чи приходять за книжками наші чиновники? Раніше часто бував нардеп Роман Ткач, каже директор крамниці, нині найчастіша гостя – Романія Постолянюк. Решта – дуже нечасто.

Іноді книжки вибирають всією сім’єю

Запах свята

Молоді, яка шукає «щось цікаве», рекомендуємо книгу Оксани Пахльовської «Аве, Європа!», твори Марії Матіос, Тараса Прохаська, Люко Дашвар.

Відволікаюсь від цікавої бесіди про історичну літературу, зокрема серію про Станиславів – «Моє місто». Зауважую на найвищій полиці великий красивий том «Історії України». Праворуч від неї, на сусідній стіні – кахельні плитки з автографами письменників. Пані Ліда розповідає, що почалася ця історія з поета Василя Герасим’юка. Нині тих плиток – близько півсотні. І згадати є що, і стіна цікавенька.

На антресолі – раритетна французька валізка, яку Майгутяк викупив в якогось збирача старовини спеціально для крам­ниці. По центру, за надписом «Українська книга» – провісник щастя, солом’яний павук. Далі, біля вази із пшеничним колоссям – смерекова хатинка (цікава пірамідальна церква Різдва у Ворохті), яку пан Ігор зробив сам ще 20 років тому. До речі, наступного року «Українська книга» відсвяткує своє п’ятнад­цятиріччя. Сподіваємось, із розширенням – і приміщення, і читацької аудиторії.

А щодо поїздок до столиці, відвідин видавництв, вивчення ситуації на Петрівці, то цей маршрут у пана Ігоря незмінний. Книги пакуються в сумки, далі – у потяг, важко, аж спина зривається… Потім ще треба розкласти, розставити. І так щоразу. Книжки – нелегкий вантаж, але як каже народна мудрість: Книга — віконце, через яке бачимо світ.