Більшу частину свого життя Мирослав Габорак присвятив доволі цікавому й незвичному захопленню. Сам жартує, що всі люди займаються чимось корисним, а він – ономастикою, наукою про імена та назви. Проте й це надзвичайно потрібне, адже завдяки його дослідженням ми відкриваємо у нашій історії все нові й нові факти – просто з назви селищ, прізвищ чи імен. А найголовніше – не забуваємо про своє коріння.
 |
Історія зникає з назвами
Коли у Прикарпатському університеті Мирослав Габорак починає читати лекції зі вступу до ономастики у філологів, істориків чи географів, то на перших парах у нього сидять лише кілька студентів. На другій-третій парах аудиторія заповнюється вщент.
Мовознавець вже понад 30 років займається вивченням власних назв: імен, прізвищ, географічних об’єктів. Знає історію чи не всіх населених пунктів Прикарпаття та походження місцевих прізвищ. Дослідження Мирослава Габорака вилилися у кілька видань, а це понад 10 тисяч власних назв. Особливо мовознавець пишається своєю книжкою «Топонімія Галицької Гуцульщини». Чоловік сміється, що його вже називають класиком, бо подібного дослідження ще ніхто не робив. Тут він зібрав все в одному: назви гір, урочищ, річок, потічків, населених пунктів, найрізноманітніші перекази та легенди.
«Власні назви – благодатний матеріал для естетичного та патріотичного виховання, – вважає Мирослав Габорак. – Адже велика любов до Батьківщини починається з любові до своєї сім’ї. Кожна людина повинна знати, ким був її дід, прадід і прапрадід, звідки її коріння».
На жаль, нині багато власних назв зникає з ужитку, а ще більше не досліджено. За словами Габорака, ономастика – це дуже потрібна наука, бо в деяких власних назвах ховається багато інформації, мовних раритетів, залишків давніх письмових явищ. Цікаво, що історики часто залучають ці знання, тому що самі назви наштовхують робити якісь певні дослідження, особливо там, де немає точних археологічних джерел. Наприклад, на Яблуницькому перевалі є урочище Побоїще. В історії нічого не зафіксовано, але назва говорить про якусь битву.
«Хочу зібрати все, особливо, малі назви, бо вони зникають, – каже Габорак. – Так, у Микуличині з 1950 року до сьогодні зникло більше 10 присілків. Зникають назви – зникає історія. Тому хочу опрацювати максимум інформації для майбутніх поколінь, але зібрати її з одного лише населеного пункту – дуже важко. Наприклад, у селі Великий Ключів Коломийського району є понад 280 географічних назв. І то в одному лише селі!».
Чорти приховали Карпати
Розповідає пан Мирослав надзвичайно цікаво. От назвеш будь-який населений пункт, одразу розкаже про його походження та історію.
«Коли їхати на Калуш, проїжджаємо село Майдан, – розповідає Габорак. – Назва пішла не від площі. Колись так називали галявини серед лісу, де випалювали деревне вугілля. До речі, села Стара Гута й Нова Гута, або по-давньому – Старе Гутисько й Нове Гутисько. Гутами називали скловарні».
Деякі назви ховають у собі справжні мовні раритети. Наприклад, прифранківське село Загвіздя. Префікс «за» вказує на просторове розміщення, тобто місцевість за гвоздом. Гвізд – стара назва лісу.
«Назви річок та гір – стабільні, – говорить Габорак. – Річка Бистриця – це швидкий потік. Ту, що Надвірнянська, колись ще називали Чорною Бистрицею, бо витікає з-під гори Чорна Клива. А ще вона була Чорною, бо приносила чимало лиха. Іншу Бистрицю – Солотвинську – називають «золотою» або «гнилою», бо омиває береги з жовтою глиною».
Щодо назви наших Карпат, то є кілька гіпотез з угорської, литовської, з санскриту. Розповідати можна багато. А ще колись їх навіть називали Кавказькими, дуже давно, ще за часів Геродота. А легенд скільки?! От, про богатиря Карпа, який вбив свого пана, бо той його обдурив. Або про те, як Бог роздавав райську землю, а чорт поцупив кусень і сховав його десь у центрі Європи, а Бог поблагословив, і стала та земля рости.
Деля, Рог, Пац
Інколи Мирослав Габорак виступає навіть як особистий консультатнт. То студенти обступлять, то знайомі. І все із запитаннями: «А що моє прізвище означає? А звідки це походить? А це?».
«Прізвища – окрема тема, і також дуже цікава, – каже Габорак. – За ними можна визначити, звідки людина приїхала. Наприклад, прізвища, які закінчуються на «ук», «юк», походять з Волині. Таких дуже багато у Верховинському районі, особливо, Бистрець та Дземброня. За певних обставин люди тікали з Волині у гори, де ніхто їх не знайде. Оселялися тут, переносили з малої батьківщини й назви населених пунктів. А от, прізвища на «ат», «ят» – вихідці з Лемківщини».
Цікаво, що багато прізвищ нині маємо від дохристиянських імен. У той період було два типи найменувань. Перший – дітям давали імена за назвами рослин, тварин, явищ природи. Нині від них маємо скорочені прізвища: Мороз чи Дуб. Інший тип – імена-побажання: Володимир – володій світом, Тішеслав – тішся славою, Мирослав чи Святослав. Таких дійсно українських імен було понад 500. З часом і вони скорочувалися. Наприклад, Сніжана та Зоряна – чисто українські імена.
«Від давнохристиянських імен нині маємо й деякі назви населених пунктів. Наприклад, Делятин – дуже легко розшифровується, – пояснює Габорак. – Походить від особового імені Деля. Або Рогатин – не від того, що там був олень з рогами. Рогатин – власність Рогата. Суфікс «ат» вказує на те, що це син Рога, а Рог – давньохристиянське ім’я Роговлад – той, що володіє рогом. А ріг у слов’ян був своєрідним тотемом, який їх оберігав та давав сили».
Ще один цікавий приклад з селом Пациків. Ні, жодних пацюків! Тут є присвійний суфікс «ів», тобто власність Пацика, сина Паца. А Пац – скорочений варіант давньослов’янського імені Пакослав.
А ви знаєте, звідки походить, наприклад, ваше прізвище? Я вже знаю – від Леля, так бойки й лемки називали батька.
