Повернення до Європи

Для вдалого автобусного вояжу туристу потрібно не так вже й багато. Гроші, надійний туроператор, спеціальна подушка під шию (вона додасть комфорту навіть у найсучаснішому автобусі), відповідний настрій. Забути про роботу й домашні проблеми, налаштуватися на позитив. Все. Решту знайдете в дорозі.

…Історичних екскурсів у цій статті майже не буде. Бо намагатися переказати все, що розповіли нам гіди у Будапешті, Відні та Братиславі, немає сенсу. Тоді треба писати невеличку книжку. До того ж, за бажанням читачі легко знайдуть повну історію будь-якого міста в Інтернеті чи бібліотеці. А в турі головне не знання, а враження.

Теплі печери

Наш «Неоплан» (майже 40 туристів, два водія та менеджер турфірми «Надія» Марта Курівчак) стартував із Франківська о восьмій вечора у четвер. Вночі були на кордоні з Угорщиною. А там досі треба трохи терпіння. Особливих затримок немає, але ж і кулею не пролетиш. Утім, вже о десятій ранку доїхали до першого екскурсійного об’єкта – термальних купалень у містечку Мішкольц-Тапольце.

Теплих джерел в Угорщині – море, вони б’ють на 80 % території країни. Три чверті тутешніх міст мають свої купальні, Будапешт – декілька: Сечені, Рудаш, Геллерт, інші. А єдина в Європі лікувальна печерна купальня розташована саме в Мішкольц-Тапольце. Місце – суперове. Напевно, у програмі спеціально розрахували, аби після нічного переїзду туристи скуштували водного релаксу. Декілька різнотемпературних басейнів, сауни, масажні душі, джакузі. Цікаво поблукати теплими печерними річками з дивною підсвіткою стін. Вилізати бажання не виникає. А треба.

«Запізнення – дуже небажане, – каже керівник групи Марта Курів-чак. – Тут ми ще можемо почекати декілька хвилин. А в Будапешті чи Відні автобус буде під’їжджати у визначений час, забирати групу та відразу їхати. Стоянки там заборонені. Усі турфірми попереджають про те, що в разі серйозного запізнення туристам доведеться самим діставатися до наступної зупинки. Хоча, такого в нас ще не було».

Біля автобуса зібралися, як заново народилися. Десь за три години нас чекала угорська столиця.

Аплодуйте – буде щастя

Будапешт зустрів заторами. Втім, там цікаво навіть у корках, можна порозглядати архітектуру. Найкраще роверистам, адже для них є спеціальні доріжки. Отже, спершу до готелю (чотири зірки, у Європі цьому можна вірити), розселилися та знову на екскурсію.

Місцевий гід назвалася Оленою. Знала вона багато й не просто подавала інформацію, а ніби наспівувала її, розтягуючи деякі голосні звуки. «Отже, шановні наші гості, – лагідно викладала Олена, – зараз ми в’їдемо у тунель Адама Кларка, який виведе нас на міст Вільяма Кларка. Ці Кларки – однофамільці. Міст і тунель мають однакову довжину – 390 метрів. Тож у Будапешті жартують, що тунель збудували для того, аби ховати міст від дощу».

За словами нашого гіда, в тунелі можна загадати бажання і воно збудеться. Для цього, коли ним їдеш, треба голосно кричати й аплодувати, а от дихати при цьому не можна. Місць, де збуваються бажання, ми нарахували в Будапешті не менше чотирьох…

Замки, бастіони, церкви, пам’ятники, королі на конях і піші герої, пишні будівлі та загадкові підземні ходи – тут цього вдосталь. Увечері ще була прогулянка на дунайському пароплавчику. Потім – спати. Хто мав сили, ще погуляли нічним Будапештом. Місто – пісня.

Габсбурги назавжди

Треба сказати, що нормальний сон, гарячий душ і шведський стіл непогано знімають втому. Вран-ці їдемо до Австрії. Три години, 250 км, про кордон нагадує лише сиротлива споруда митниці. По дорозі бачимо багато вітряків, які виробляють електроенергію. Вони надають пейзажу якогось фантастичного вигляду.

Відень – місто трохи подібне на Будапешт, але серйозніше. Столиця імперії. Втім, не давить, просто красиво. Заторів немає – чи то субота, чи то їх не буває взагалі. Хоча, машин багато. Не менше й роверистів, стоянок і пунктів прокату для велосипедів.

Уся історія Відня пов’язана з Габсбургами. Це й не дивно, бо вони правили понад 600 років. Монархи – на всіх сувенірах, їх люблять і шанують, хоча нині їхнім потомкам заборонено займати серйозні посади. Така вона, народна любов. Крім Габсбургів, багато й Моцарта – теж цілком логічно.

Місцевий гід Оля – не така романтична, як угорська Олена. Екскурсію веде чітко, цікаво, без мовних реверансів, але з деталями. «А це площа Героїв – Хелденплац, – розповідає вона. – Тут є два кінних пам’ятники: Євгенію Савойському та ерцгерцогу Карлу. Кінь під Карлом має лише дві точки опори, а не три, як у Савойського. У середині XIX століття критики і громадськість дуже сумнівалися в тому, що пам’ятник Карлу не впаде від сильних вітрів, які тут часто бувають. І так затюкали архітектора Антона Фернкорна, що той утратив розум. А пам’ятнику, як бачите, нічого не сталося».

У центрі Відня німецьку почуєш не часто – так багато туристів. Чи не на кожному кроці стоять живі скульптури. Діти кидають їм гроші, а потім лякаються, коли статуя починає уклінно дякувати.

Віденський готель був не гірше будапештського. Знову погуляли нічним містом. Народу – купа, багато галасливої молоді, яка, втім, нікому не заважає. Взагалі, тут чомусь ніхто нікому не заважає…

А вранці – Шенбрун, літня резиденція тих же Габсбургів. Дуже красиво, просто вражаюче. Палац, парк, скульптури, квіти, фонтани, майже ручні білки. Єдина думка – шкода, що часу небагато, тут би походити цілий день. Але – попереду Братислава.

Молода давнина

Столиця Словаччини розташована за годину неспішної їзди від Відня, 60 км. Місцевого гіда звали Мар’ян, від попередніх він відрізнявся гумором. (Чому стільки уваги екскурсоводам? Просто виглядало, що їхня манера спілкування відповідає характеру міст. М’яка, лагіднюсенька Олена – Будапешт. Чітка, «правильна» Оля – Відень. А Мар’ян був трохи кумедним, але дуже дружнім, своїм, і саме такою сприймається словацька столиця. Десь так.).

«Братислава – молода столиця з молодими мешканцями (середній вік – 37 років, тут багато студентів, – говорив Мар’ян. – Метро у Братиславі не працює, бо його ще не побудували, та, наскільки я знаю мера нашого міста, будувати не планують». Іноді наш словацький гід чомусь додавав до дієслів літеру «с», як це робили в Росії у XIX столітті. Звучало цікаво, наприклад, «не пощастило‑с».

Незважаючи на недовгій вік у ранзі столиці, Братислава (Пресбург, Прешпорок, Пожонь) – дуже старе місто. Величний замок на горі нагадує мукачевський Паланок. У центрі багато вузьких, затишних вуличок із неодмінними кав’ярнями, ресторанами, кафе. Місто невелике, справді давнє, дуже доброзичливе. Такою ж була екскурсія.

Ввечері «полетіли» спати – знову до Будапешта, у вже знайомий готель. Назавтра мали ще півдня вільного часу. Хтось ходив крамницями, охочі відвідали знамениті купальні Сечені, адже перед дорогою дуже добре поніжитися у термальних джерелах.

Шлях додому завжди коротший. Під ранок вівторка «випали» з автобуса біля пам’ятника Франкові. Поїздка (візи, трансфер, проживання у дуже пристойних готелях) обійшлася трохи більше за дві тисячі гривень з голови. Здається, усім сподобалось. Отже, до зустрічі, до нових подорожей!

P. S. Угорщина, Австрія, Словаччина. Не так давно ми були з ними у складі одної імперії. Недарма 97‑річний ерцгерцог Отто фон Габсбург у 2007 році звертався до коломиян зі словами «Дорогі земляки!». Напевно, потрібно трохи проїхатися Європою, щоб побачити, якою б могла бути Україна, якби… На жаль, історія не має умовного способу. Нам уже не повернути ані подій, ані людей, ані пам’яток. Але ж можна зберегти те, що залишилось. І, напевно, таки треба іноді ковтнути світлого минулого і кращого сьогодення, щоб будувати пристойне майбутнє.